пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

З Білорусі.

Вкотре повернувся з Білорусі у глибоко філософському настрої…

Чесно кажучи, боляче дивитись на те, як зникає, розчиняється, перетворюється білоруський народ…
Фактично, в Мінську білоруської мови вже нема. Крапка. Ніде не чути взагалі.
15 років тому ще була, а зараз вже нема.
І зараз білоруську все гірше розуміють самі ж білоруси. Тобто реально, запитуючи у молоді про білоруську мову я чую – «мне стыдно, но я не все понимаю…» Тобто мова вже йде не про володіння і вживання – мова вже йде про розуміння навіть…

Як відбувається зросійщення?
Потрібно три стадії. Фактично, це три-пять поколінь і сприятливі умови - контроль ЗМІ, освітніх і публічних процесів і тд. І далі все станеться саме.

Перша стадія  – від створених умов увесь народ починає тотально розуміти чужу мову. Опановує і починає вживати її.
Друга  – вже тотально її використовує, співіснує паралельно з рідною. І, зрештою, потроху переходить, як на рідну – у побуті і вдома.
Третя - люди вже практично не використовують рідну мову ніде і, зрештою у підсумку перестають розуміти її.

На все про все – близько 3-5 поколінь.
І все.

Так от сябри зараз вже на третій, завершальній стадії. 
Напевне, це дуже страшно – дожити до часів, коли тебе у твоїй рідній країні, твій рідний народ НЕ РОЗУМІЄ, і ти змушений до брата по крові говорити іноземною…
Чесно кажучи, я вже не знаю яке диво може врятувати білоруський народ і культуру від повної втрати своєї самобутності. Як же шкода…(

А що ж буде з нами, друзі-українці?
Західна Україна, я б сказав, завершує перший етап і переходить до другого. Цетральна – завершує другий і потихеньку переходить до третього. А Схід на завершальній третій стадії …
І сусід не покладає рук…
А ми в активному пошуку "разніци"...

Ми, на мою думку, ще й досі можемо вижити у цій боротьбі за свою самобутність. Якщо більшість якось зрозуміє, що різниця є, а влада послідовно і спокійно допоможе зі ЗМІ, освітою і публічним простором.
Але з кожним днем сил усе менше.
Та вибір ще й досі за нами, Товариство.

неділя, 9 липня 2017 р.

Кордон - в голові.

Да многие на Донбассе уже поняли,  что России мы тоже нафиг не нужны,  что там ничего сладкого тоже не ждет.  Многие в Украину вернуться хотят уже.  Но когда видят какая у вас комуналка сейчас - сразу попускает.

Отаке прочитав…

А знаєте,  я оце завжди,  коли їду за кордон дивуюсь,  як  буквально навіть за пару кілометрів до Польщі - країна всеодно рясніє блакитно-жовтими та червоно-чорними прапорами,  тризубами і патріотизмом.  Відчувається по всьому,   що тут люди в рази бідніші, ніж за кілька кілометрів на захід за КПП,  але з Україною в серці.  Здається ніби можна й помріяти і позаздрити.  І зарплати там більші,  і пенсії,  і можливості… Поки що.  Це вам не з нємитой порівнювати.  А ні. Люди тримаються свого. Нема там сепаратистських настроїв практично.

Бо кордон - він,  друзяки,  в голові,  в першу чергу.  Цивілізаційний,  мовний,  культурний... І ніякий фізичний стовпчик,  вкопаний людиною,  чи поставлений паркан,  чи навіть зведений мур - не змінить поняття "своє" і "чуже".

А коли вже прийняв те,  що історіческі тобі нав'язали,  коли воно вже стало тобі рідним - то й не розумієш за що війна і для чого воювати,  і чим ти відрізняєшся від "тамтакіхжелюдєй" за вкопаним стовпчиком…
А й дійсно - нічим же.  Одна мова,  одна культура,  одне інфополе,  одні фільми,  музика,  комікі,  аднакласснікі і Адме. ру… 

І, напевне тільки й лишається,  що обирати батьківшину по розміру комуналки… Блін,  як же дешево…

Тільки от хто питатиме тих,  хто не творить історію і смиренно приймає щоразу чийсь історичний вибір?
Та ніхто.

вівторок, 18 квітня 2017 р.

Незламний кобзар!

Скільки існує мій фб акаунт,  на його обкладинці висить одна й та ж світлина - з кобзарем Остапом Кіндрачуком.

На мій погляд в цій світлині є все.) Все,  ...що мало би бути з нами,  друзі,  та не сталось,  бо Богдан,  нерозумний сину,  злигався із такими спасітєлямі,  що хоч би й не задихнутись від цих міцних 400-річних спасєній. Хоча,  звісно,  не нам судити.

Ця світлина,  ніби як якась паралельна реальність,  що прошпарнула крізь час,  зі знищеного альтернативного виміру,  що мав би статись з нами,  але не відбувся.  Сучасний,  український,  охайний,  красивий (Відень - закреслено)  Київ...  в обіймах з вічним,  славетним,  незабутим козацтво-кобзарством.

В цій світлині дивовижно органічно і гармонійно живе безперервна потужність українського світу,  якого,  наразі,  нема.

Повернувся з Михайлівської площі.  Після таких культ-проходів,  тяжко на серці кілька днів,  розуміючи наскільки все запущено. Та посеред свята кулічєй зустрів я і діда Остапа! 

Як Оазис серед пустелі, як зірка на темному небі. ) Завжди ошатний  і чистий. З неймовірним сивим оселедцем та вусами.

Хай там як,  щоб не було - кобзар робить свою справу. Співає українських козацьких пісень. Попри все,  що відбувається навкруги. І я, нарешті,  набрався наглості трішки поговорити з ним,  і навіть фоткнутись на пам'ять.

Зиму 80-ти річний дідусь кобзарює в Києві,  влітку в Ялті. Каже,  що стало тяжче співати українських пісень в Ялті. Сідає спиною до стіни... Каже,  що ні поліція,  ні росіяни його практично не чіпають.  Кричать і ганяють бєньдєрафца фактично лише свої...

І хтозна що з цим робити друзі..., з цими людьми,  що мають такий же паспорт,  як і в нас,  але ненавидять нас гірше від ворога...

Та нам всеодно своє гнути,  як цей незламний дідусь! Правда ж, українці?

середа, 29 березня 2017 р.

Скільки не написано?

А уявляєте,  така ніби якась давня історія зі щезнувшого СРСР про композитора Івасюка,  поета Стуса,  правда?  А поміж тим - Ліна Костенко,  наприклад,  старша за Володимира Івасюка на 19 років! Від Стуса на 8 років…

Уявляєте скільки не написано,  не заспівано?  От послухати б сьогоднішнього Івасюка,  цікавий напевне був би дідусь,  написав би не одну яскраву пісеньку на слова Костенко і Стуса…  З яким пієтетом би слухали українці автора Червоної Рути… 

І сиділи б зараз у вишневому садку десь дід Володя,  Василь і бабця Ліна,  і переглядали б якесь шоу "Україна має талант" з українцями, що шанують своє,   а не голубямі міра з планети "Какаяразніца" по зросійщеному ТБ,  що веде кума Путіна...

Скільки українського таланту поховано в жорнилах ненажерливих московитів… Страхіття. Методично,  безпрецедентно,  постійно,  невпинно,  безперервно,  тотально знищено.

Лише за 5 років в 30-х - вся проукраїнська інтелігенція знищена під нуль.  Розстріляне відродження.. .   30 000 людей,  що хоч трохи жевріли українством і письмом - знищено.  Всіх письменників (ну тобто з 259 - 223. решта заспівали славні совку) . Всіх кобзарів одним махом...  Всіх, УНРівців,  Січовиків,  Козаків,  Гайдамаків,  Петлюрівців,  Бандерівців,  Упівців,  Холодноярців...  -  їх всіх вбили чекісти,  розумієте?  Усіх-всеньких Ваших героїв,  що клали голову за Вашу,  українці,  волю - вбили московити.  Вирізали по таборах,   лісах,  хатах і сортірах.

Так повбивали,  що багато хто з нас,  лише після чергового підсрачника роздуплились,  що ніякі ми не брати і що наші люди можуть бути кіборгами.. .

А на їхнє місце,  місце наших героїв,  просто в їхні хати - завезено таваріщєй,  що невтомно і вічно називають нас недонародом,  а онуки їхні сьогодні називають нашу країну на весь світ прастітуткай,  та й досі невпинно і старанно приховують та ігнорують нашу мову і пісню у будь який спосіб.

Пісню найспівочішого народу з наймилозвучнішою мовою.

понеділок, 23 січня 2017 р.

Щедрик Леонтовича.

Мабуть увесь світ знає мелодію геніального українського композитора Миколи Леонтовича - Щедрик. Пісенька, геть непідвладна часу. І скарб з відповідями в ній, до речі! 

Пісня сягає аж язичницьких часів, бо це ж ще в дохристиянську добу новий рік стрічали в день весняного рівнодення, і якраз тоді "прилітала ластівонька" з вирію, земля оживала, і її мріяли вже засіяти пшеницею.

Ну а те, що язичницька, тисячолітня пісенька - українська народна, то це нам знову тисячна відповідь про вік нашої мови. І про те, чий "язьік придуман", і хто тут старший брат, та й хто кому брат взагалі.

До речі, з приводу "братьєв" знову, як же без них...
Миколу Лентовича, як і мільйони інших українців - вбив чекіст. Цього дня, 23 січня, щоправда 1921-го року. Вбив цинічно, на очах у батька, після того як це падло попросилось переночувати до них. Виспалось, позіхнуло, встало, поїло і вистрелило. І ще півгодини потім спокійно обчищав хату, мародер, чіпляючись об ще живого композитора, що стікав кров'ю...

"Творчество Леонтовича - неактуально для совецкого времени" - оголосили чекісти. І потроху  повбивали згодом практично усіх, хто творив і шанував творчість "вільної серед вільних і рівної серед рівних" УРСР.

На дев'ятини по смерті Леонтовича друзі, діячі культури, українська інтеліґенція - зробили прощальний концерт з творами великого маестро. А потім навіть назвали спілку його іменем - Музичне товариство імені Миколи Леонтовича. Так от - з тих людей, згодом, погинули майже всі, хто не заспівав славня совку. Це і закатований Михайлів, що перед смертю написав: "Мене заслали – сам не знаю за що.
За Україну, що я син її…”
І просто вбиті разом з сім'єю вдома, як, наприклад, Ревуцький. Чи після савєцкава правосуддя розстріляні, як Курбас, Хоткевич, Верховинець, чи багато багато інших...

Лиш той, хто заспівав оду совку - жив і творив на благо совєцкой родіни. Наприклад, Тичина:
"Наша Армія Червона
Стереже свого кордона" - писав чоловік після того, як похоронив не один десяток побратимів з "творчої сотні"...

Часи минали,  після таких методичних і постійних чисток змінювались і українці. Онуки незламних, після такого очищення і творчої стерилізації - вже спокійно і без душевних вібрацій визнають зараз свою мову та культуру меншовартісною, та не соромлячись кажуть - "мне уже так удобней, так сложилось исторически"...

А незмінною, від Лєніна до Путєна,  від Петровського до Медведчука, увесь цей час лишається лиш чекістська методичка - вбивати і забороняти все українське. Вбивати - від Леонтовича з Курбасом до Івасюка зі Стусом, від Петлюри до Чорновола...
Забороняти - від мови, до пісень, і всього сьогоднішнього медіапростору.

четвер, 5 січня 2017 р.

Оце і все?

Скільки ви знаєте російських музичних виконавців - 50, 100, 200? А чому, наприклад, не знаєте жодного поляка? Вони співати не вміють, чи не такі ж сусіди? Такі тупі?  А скільки наших знаєте - 5, 10?

А ви знаєте, що наших гуртів, можливо навіть не менше ніж російських? Принаймні хороших так точно більше. Бо наші гурти співають для душі, а не за бабло (ніхто їм просто не платить - ви ж слухаєте російське, а хто ж тоді слухатиме?). А все, що робиться від душі - завжди краще.

Скільки ви знаєте російських акторів - 50-100?
А українських - 5,10? Ви що, справді вважаєте, що в нас нема класних акторів? А хто ж там в театрах грає? Чи ви не можете точно самі сказати хороший актор чи поганий, поки Михалков з Космополітаном не підкаже? Чи може ви справді вірите, що сотні російських акторів настільки геніальніші від всіх наших, що тих шануєте а наших ні?

Навіть після революції гідності і кримнаша ви вважаєте, що ми тупіші і бездарніші від москалів геть в усьому?

Скільки ви знаєте російських письменників - 50,100?
А українських?... А ви в курсі, що щоб перечитати тільки хороше наше - вам не вистачить і десяти життів? Вам справді цікаво те, що там в тайзі, і не цікаві події землі, по якій ви ходите щодня власними ногами?

А ви не задумувались чому так відбувається? Ви не задумувались над тим, що ви, такий крутий, типу самодостатній, і типу незалежний перець є чистим зомбачком, зліпленим продуктом, жертвою маніпуляцій? Що ви існуєте в старанно зліпленій матриці по її законам. Бо хіба це нормально, коли ви знаєте якого кольору труси у сусіда, як смердить в нього з рота, та багато інших пікантних деталей, які ви прискіпливо вивчаєте з дня у день у вікні, і не знаєте навіть як звати того, з ким у своїй хаті щоранку снідаєте, та ділите життєвий простір, та мали би любити як рідного?

"Так сложилось исторически", що ваш батько підглядав до сусіда у вікна (хоча ще навіть дід цього не робив), купляв такі ж труси, мавпував його нарєчіє, і тому ви теж це повинні робити?

Оце і все?

середа, 21 грудня 2016 р.

Козак - мрія!

Цікаво, що нашого найпотужнішого у світі українського літака АН-225 "Мрія" - в НАТО називають Козаком.) Оскільки публічні назви у військовий час можуть довго триматись в таємниці - то в НАТО задля оперативного розуміння про який об'єкт йдеться - існують кодові назви об'єктів. І от наш мега птах у них зветься Козак.
Отаке.)
...Чомусь згадалось.
На околицях Відня