Історія про перехід на українську.

Це історія про перехід на українську.

Хоча, знаєте, ні!
Перехід - це ж лише видима, помітна верхівка айсбергу. А там,  в неозорій для стороннього ока глибині - багато різних історій, без яких та маківка не височіла б ніколи.)

Там і історія про повернення, про усвідомлення, про вибір, очищення і багато іншого.

Одним словом, ця історія - про любов).
Бо саме вона - головний, фундаментальний рушій всього доброго на землі. Саме любов. До своїх дітей, батьків, коханих і рідного краю. Лише вона примушує нас змінюватись і вдосконалюватись.

Колись усе закінчується...

Колись усе закінчується, друже.
Цінуй що маєш, кожну мить, щодня!
Спливає час, йому на все байдуже -
Подумав я, ...і встав з свого коня.

Сталевий, дякую тобі за поле!
За світ без меж, пахучий небокрай,
За Неню, мрії, - дякую, соколе!
Тризуб собі залишу... - прощавай!

Старушенція Європа.

Колись, в далекому 1950-му, коли облуплена нечуваною донині війною старушенція Європа ще ледь почала оговтуватись від шоку - європейці створили Европейську Мовну Спілку (EBU).

Божевільно стомлені люди усвідомили - світ має бути таким, яким його створив Бог. Агресії - не місце серед людей. Вона не вирішує нічого. Кожнісінька нація - має жити і розвиватись. Самобутньо і незалежно. Хоч слабша вона, хоч сильніша, хоч більша, хоч менша. І нікому зі смертних не дано права змінювати господнє ремесло - бо це закінчується трагедіями та руйнуваннями. Одним словом - кожному має бути своє, хоч і в купі - ми сила.