вівторок, 18 квітня 2017 р.

Незламний кобзар!

Скільки існує мій фб акаунт,  на його обкладинці висить одна й та ж світлина - з кобзарем Остапом Кіндрачуком.

На мій погляд в цій світлині є все.) Все,  ...що мало би бути з нами,  друзі,  та не сталось,  бо Богдан,  нерозумний сину,  злигався із такими спасітєлямі,  що хоч би й не задихнутись від цих міцних 400-річних спасєній. Хоча,  звісно,  не нам судити.

Ця світлина,  ніби як якась паралельна реальність,  що прошпарнула крізь час,  зі знищеного альтернативного виміру,  що мав би статись з нами,  але не відбувся.  Сучасний,  український,  охайний,  красивий (Відень - закреслено)  Київ...  в обіймах з вічним,  славетним,  незабутим козацтво-кобзарством.

В цій світлині дивовижно органічно і гармонійно живе безперервна потужність українського світу,  якого,  наразі,  нема.

Повернувся з Михайлівської площі.  Після таких культ-проходів,  тяжко на серці кілька днів,  розуміючи наскільки все запущено. Та посеред свята кулічєй зустрів я і діда Остапа! 

Як Оазис серед пустелі, як зірка на темному небі. ) Завжди ошатний  і чистий. З неймовірним сивим оселедцем та вусами.

Хай там як,  щоб не було - кобзар робить свою справу. Співає українських козацьких пісень. Попри все,  що відбувається навкруги. І я, нарешті,  набрався наглості трішки поговорити з ним,  і навіть фоткнутись на пам'ять.

Зиму 80-ти річний дідусь кобзарює в Києві,  влітку в Ялті. Каже,  що стало тяжче співати українських пісень в Ялті. Сідає спиною до стіни... Каже,  що ні поліція,  ні росіяни його практично не чіпають.  Кричать і ганяють бєньдєрафца фактично лише свої...

І хтозна що з цим робити друзі..., з цими людьми,  що мають такий же паспорт,  як і в нас,  але ненавидять нас гірше від ворога...

Та нам всеодно своє гнути,  як цей незламний дідусь! Правда ж, українці?

середа, 29 березня 2017 р.

Скільки не написано?

А уявляєте,  така ніби якась давня історія зі щезнувшого СРСР про композитора Івасюка,  поета Стуса,  правда?  А поміж тим - Ліна Костенко,  наприклад,  старша за Володимира Івасюка на 19 років! Від Стуса на 8 років…

Уявляєте скільки не написано,  не заспівано?  От послухати б сьогоднішнього Івасюка,  цікавий напевне був би дідусь,  написав би не одну яскраву пісеньку на слова Костенко і Стуса…  З яким пієтетом би слухали українці автора Червоної Рути… 

І сиділи б зараз у вишневому садку десь дід Володя,  Василь і бабця Ліна,  і переглядали б якесь шоу "Україна має талант" з українцями, що шанують своє,   а не голубямі міра з планети "Какаяразніца" по зросійщеному ТБ,  що веде кума Путіна...

Скільки українського таланту поховано в жорнилах ненажерливих московитів… Страхіття. Методично,  безпрецедентно,  постійно,  невпинно,  безперервно,  тотально знищено.

Лише за 5 років в 30-х - вся проукраїнська інтелігенція знищена під нуль.  Розстріляне відродження.. .   30 000 людей,  що хоч трохи жевріли українством і письмом - знищено.  Всіх письменників (ну тобто з 259 - 223. решта заспівали славні совку) . Всіх кобзарів одним махом...  Всіх, УНРівців,  Січовиків,  Козаків,  Гайдамаків,  Петлюрівців,  Бандерівців,  Упівців,  Холодноярців...  -  їх всіх вбили чекісти,  розумієте?  Усіх-всеньких Ваших героїв,  що клали голову за Вашу,  українці,  волю - вбили московити.  Вирізали по таборах,   лісах,  хатах і сортірах.

Так повбивали,  що багато хто з нас,  лише після чергового підсрачника роздуплились,  що ніякі ми не брати і що наші люди можуть бути кіборгами.. .

А на їхнє місце,  місце наших героїв,  просто в їхні хати - завезено таваріщєй,  що невтомно і вічно називають нас недонародом,  а онуки їхні сьогодні називають нашу країну на весь світ прастітуткай,  та й досі невпинно і старанно приховують та ігнорують нашу мову і пісню у будь який спосіб.

Пісню найспівочішого народу з наймилозвучнішою мовою.

понеділок, 23 січня 2017 р.

Щедрик Леонтовича.

Мабуть увесь світ знає мелодію геніального українського композитора Миколи Леонтовича - Щедрик. Пісенька, геть непідвладна часу. І скарб з відповідями в ній, до речі! 

Пісня сягає аж язичницьких часів, бо це ж ще в дохристиянську добу новий рік стрічали в день весняного рівнодення, і якраз тоді "прилітала ластівонька" з вирію, земля оживала, і її мріяли вже засіяти пшеницею.

Ну а те, що язичницька, тисячолітня пісенька - українська народна, то це нам знову тисячна відповідь про вік нашої мови. І про те, чий "язьік придуман", і хто тут старший брат, та й хто кому брат взагалі.

До речі, з приводу "братьєв" знову, як же без них...
Миколу Лентовича, як і мільйони інших українців - вбив чекіст. Цього дня, 23 січня, щоправда 1921-го року. Вбив цинічно, на очах у батька, після того як це падло попросилось переночувати до них. Виспалось, позіхнуло, встало, поїло і вистрелило. І ще півгодини потім спокійно обчищав хату, мародер, чіпляючись об ще живого композитора, що стікав кров'ю...

"Творчество Леонтовича - неактуально для совецкого времени" - оголосили чекісти. І потроху  повбивали згодом практично усіх, хто творив і шанував творчість "вільної серед вільних і рівної серед рівних" УРСР.

На дев'ятини по смерті Леонтовича друзі, діячі культури, українська інтеліґенція - зробили прощальний концерт з творами великого маестро. А потім навіть назвали спілку його іменем - Музичне товариство імені Миколи Леонтовича. Так от - з тих людей, згодом, погинули майже всі, хто не заспівав славня совку. Це і закатований Михайлів, що перед смертю написав: "Мене заслали – сам не знаю за що.
За Україну, що я син її…”
І просто вбиті разом з сім'єю вдома, як, наприклад, Ревуцький. Чи після савєцкава правосуддя розстріляні, як Курбас, Хоткевич, Верховинець, чи багато багато інших...

Лиш той, хто заспівав оду совку - жив і творив на благо совєцкой родіни. Наприклад, Тичина:
"Наша Армія Червона
Стереже свого кордона" - писав чоловік після того, як похоронив не один десяток побратимів з "творчої сотні"...

Часи минали,  після таких методичних і постійних чисток змінювались і українці. Онуки незламних, після такого очищення і творчої стерилізації - вже спокійно і без душевних вібрацій визнають зараз свою мову та культуру меншовартісною, та не соромлячись кажуть - "мне уже так удобней, так сложилось исторически"...

А незмінною, від Лєніна до Путєна,  від Петровського до Медведчука, увесь цей час лишається лиш чекістська методичка - вбивати і забороняти все українське. Вбивати - від Леонтовича з Курбасом до Івасюка зі Стусом, від Петлюри до Чорновола...
Забороняти - від мови, до пісень, і всього сьогоднішнього медіапростору.

четвер, 5 січня 2017 р.

Оце і все?

Скільки ви знаєте російських музичних виконавців - 50, 100, 200? А чому, наприклад, не знаєте жодного поляка? Вони співати не вміють, чи не такі ж сусіди? Такі тупі?  А скільки наших знаєте - 5, 10?

А ви знаєте, що наших гуртів, можливо навіть не менше ніж російських? Принаймні хороших так точно більше. Бо наші гурти співають для душі, а не за бабло (ніхто їм просто не платить - ви ж слухаєте російське, а хто ж тоді слухатиме?). А все, що робиться від душі - завжди краще.

Скільки ви знаєте російських акторів - 50-100?
А українських - 5,10? Ви що, справді вважаєте, що в нас нема класних акторів? А хто ж там в театрах грає? Чи ви не можете точно самі сказати хороший актор чи поганий, поки Михалков з Космополітаном не підкаже? Чи може ви справді вірите, що сотні російських акторів настільки геніальніші від всіх наших, що тих шануєте а наших ні?

Навіть після революції гідності і кримнаша ви вважаєте, що ми тупіші і бездарніші від москалів геть в усьому?

Скільки ви знаєте російських письменників - 50,100?
А українських?... А ви в курсі, що щоб перечитати тільки хороше наше - вам не вистачить і десяти життів? Вам справді цікаво те, що там в тайзі, і не цікаві події землі, по якій ви ходите щодня власними ногами?

А ви не задумувались чому так відбувається? Ви не задумувались над тим, що ви, такий крутий, типу самодостатній, і типу незалежний перець є чистим зомбачком, зліпленим продуктом, жертвою маніпуляцій? Що ви існуєте в старанно зліпленій матриці по її законам. Бо хіба це нормально, коли ви знаєте якого кольору труси у сусіда, як смердить в нього з рота, та багато інших пікантних деталей, які ви прискіпливо вивчаєте з дня у день у вікні, і не знаєте навіть як звати того, з ким у своїй хаті щоранку снідаєте, та ділите життєвий простір, та мали би любити як рідного?

"Так сложилось исторически", що ваш батько підглядав до сусіда у вікна (хоча ще навіть дід цього не робив), купляв такі ж труси, мавпував його нарєчіє, і тому ви теж це повинні робити?

Оце і все?