Історія про перехід на українську.

Це історія про перехід на українську.

Хоча, знаєте, ні!
Перехід - це ж лише видима, помітна верхівка айсбергу. А там,  в неозорій для стороннього ока глибині - багато різних історій, без яких та маківка не височіла б ніколи.)

Там і історія про повернення, про усвідомлення, про вибір, очищення і багато іншого.

Одним словом, ця історія - про любов).
Бо саме вона - головний, фундаментальний рушій всього доброго на землі. Саме любов. До своїх дітей, батьків, коханих і рідного краю. Лише вона примушує нас змінюватись і вдосконалюватись.

Колись усе закінчується...

Колись усе закінчується, друже.
Цінуй що маєш, кожну мить, щодня!
Спливає час, йому на все байдуже -
Подумав я, ...і встав з свого коня.

Сталевий, дякую тобі за поле!
За світ без меж, пахучий небокрай,
За Неню, мрії, - дякую, соколе!
Тризуб собі залишу... - прощавай!

Старушенція Європа.

Колись, в далекому 1950-му, коли облуплена нечуваною донині війною старушенція Європа ще ледь почала оговтуватись від шоку - європейці створили Европейську Мовну Спілку (EBU).

Божевільно стомлені люди усвідомили - світ має бути таким, яким його створив Бог. Агресії - не місце серед людей. Вона не вирішує нічого. Кожнісінька нація - має жити і розвиватись. Самобутньо і незалежно. Хоч слабша вона, хоч сильніша, хоч більша, хоч менша. І нікому зі смертних не дано права змінювати господнє ремесло - бо це закінчується трагедіями та руйнуваннями. Одним словом - кожному має бути своє, хоч і в купі - ми сила.

Доки будемо терпіти?

Вчепило...

Телефонував сьогодні мені друг-емігрант. Їхав він по Нью-Йорку, (живе в Канаді в українському кварталі де тупо всі - українці) і слухав на українській fm хвилі Веремій, та й про мене згадав, бо я дуже той гурт люблю.

Так, вам не привиділось. На суто українській(!) хвилі, в Нью-Йорку(!!!).

Блін, люди, кияни, а доки ми будемо терпіти це знущання? Доки нам будуть парити, що українське це неформат, непопулярне, збиткове? Доки ми, живучи в себе вдома почуватимемось гірше ніж емігранти, і не матимемо бодай одної української сучасної фм хвилі? Чи ми вже не українці просто? Чи з нас може щось інше, не українців ліплять, не відчуваєте?...

Кіно буде?

«Кіно буде!» - радісно повідомив Кириленко.

Сьогодні Верховна Рада України прийняла за основу законопроект про державну підтримку кінематографії в Україні.

Я такого дня чекав усе своє свідоме життя.
Тож, цікаво було почитати сам закон.

Почитав…

Хочу сказати таке.

Нас кличе у мандри дорога.

- "Нас кличе у мандри дороога" - привітно поспівуючи пісню "Мандрів" відкрив двері пасажирам водій маршрутки.
- Добридень!
- Так, вітаю Вас, пані. Проходьте будь ласка. - провів водій мрійливим і уважним поглядом у салон красиву струнку жіночку, що увійшла. І повернувшись до дороги продовжив рух спостерігаючи за снігом і мугикаючи під носа "Веремія": "Перший сніг, я пам'ятаю перший сніг, він на твоїх губах застиг...".

Проїхавши кілька хвилин жіночка підійшла до водія.

Що це, тату?

Засновано на реальних подіях:))

- А що це, тату? - запитала мене доня тоді, коли я розглядав цікаву посилочку.
- Це, доню, календарик. Тут 12 малюнків, на кожен місяць. Пам'ятаєш пісеньку Дзинь-дзилинь?
- Так.
- Так от цей календарик зробив той дядя, що співає цю пісеньку, його звати Юрко Журавель.
- Зрозуміла. А що тут намальовано?
- Давай я тобі розповім, сідай.)
- Давай!

Я розклав малюнки в хронологічному порядку.