Несподіванка в кіно .

Ходив на продовження одного цікавого довгоочікуваного американського фільму в кінотеатр.

Простора зала, народу набилось майже під зав'язку, десь під сотню.
Сидимо, дивимось, насолоджуємось. Бездоганна акторська гра,  продумана режисерська робота, чудовий український дубляж.

І тут відбувається шалена несподіванка!
Сам фільм розділено на 2 частини. І друга частина раптом почалась з російським дубляжем. Нагадую, ми в кінотеатрі, а не на московському піратському сайті!
... Думаючи, що, можливо це все черговий "геніальний" задум тутешнього сучасного режисера дубляжу я дивлюсь це хвилин з 5, щоб переконатись... Але - дубляж російський! Навіть люди, що озвучують - інші.

Я не витримую, встаю і виходжу. Та запитую у контролера при вході - куди підійди з приводу повернення грошей за сеанс, та отримання роз'яснень що це взагалі було.

А далі озираюсь і не вірю своїм очам - люди повалили із зали...  Просто натовп виходить посеред фільму! Підколюю - люди, да какая разніца, главне штоб кіно ж хароше? - сміються у відповідь...)

Коли люди вийшли - я заглянув до зали. І побачив те, чого за своє життя ніколи не сподівався побачити - з сотні лишилось чоловік 10... 10 чоловік лише!
Решта - вийшли.

І мене накрило гостре несподіване цунамі гордості за свій народ! Затопило наскрізь.)

То ось він - зцілений від какойразніци, здоровий народ! Сім'я велика, сім'я вільна й нова, Тарасе! Так, ще є совки-кріпаки, що додивляються квартал з інтером і доживають свою сложну жизть на Окраінє страни, каторую прасралі. Але нова ґенерація справжніх вільних від імперії, гордих українців - вона вже існує! Ось вона!

... Ще нікОли в своєму житті я не просинався від почуття глибокої поваги до свого народу...)

От би цікаво глянути як би було в такій ситуації по справжньому?)

З Білорусі.

Вкотре повернувся з Білорусі у глибоко філософському настрої…

Чесно кажучи, боляче дивитись на те, як зникає, розчиняється, перетворюється білоруський народ…
Фактично, в Мінську білоруської мови вже нема. Крапка. Ніде не чути взагалі.
15 років тому ще була, а зараз вже нема.
І зараз білоруську все гірше розуміють самі ж білоруси. Тобто реально, запитуючи у молоді про білоруську мову я чую – «мне стыдно, но я не все понимаю…» Тобто мова вже йде не про володіння і вживання – мова вже йде про розуміння навіть…

Як відбувається зросійщення?
Потрібно три стадії. Фактично, це три-пять поколінь і сприятливі умови - контроль ЗМІ, освітніх і публічних процесів і тд. І далі все станеться саме.

Перша стадія  – від створених умов увесь народ починає тотально розуміти чужу мову. Опановує і починає вживати її.
Друга  – вже тотально її використовує, співіснує паралельно з рідною. І, зрештою, потроху переходить, як на рідну – у побуті і вдома.
Третя - люди вже практично не використовують рідну мову ніде і, зрештою у підсумку перестають розуміти її.

На все про все – близько 3-5 поколінь.
І все.

Так от сябри зараз вже на третій, завершальній стадії. 
Напевне, це дуже страшно – дожити до часів, коли тебе у твоїй рідній країні, твій рідний народ НЕ РОЗУМІЄ, і ти змушений до брата по крові говорити іноземною…
Чесно кажучи, я вже не знаю яке диво може врятувати білоруський народ і культуру від повної втрати своєї самобутності. Як же шкода…(

А що ж буде з нами, друзі-українці?
Західна Україна, я б сказав, завершує перший етап і переходить до другого. Цетральна – завершує другий і потихеньку переходить до третього. А Схід на завершальній третій стадії …
І сусід не покладає рук…
А ми в активному пошуку "разніци"...

Ми, на мою думку, ще й досі можемо вижити у цій боротьбі за свою самобутність. Якщо більшість якось зрозуміє, що різниця є, а влада послідовно і спокійно допоможе зі ЗМІ, освітою і публічним простором.
Але з кожним днем сил усе менше.
Та вибір ще й досі за нами, Товариство.

Кордон - в голові.

Да многие на Донбассе уже поняли,  что России мы тоже нафиг не нужны,  что там ничего сладкого тоже не ждет.  Многие в Украину вернуться хотят уже.  Но когда видят какая у вас комуналка сейчас - сразу попускает.

Отаке прочитав…

А знаєте,  я оце завжди,  коли їду за кордон дивуюсь,  як  буквально навіть за пару кілометрів до Польщі - країна всеодно рясніє блакитно-жовтими та червоно-чорними прапорами,  тризубами і патріотизмом.  Відчувається по всьому,   що тут люди в рази бідніші, ніж за кілька кілометрів на захід за КПП,  але з Україною в серці.  Здається ніби можна й помріяти і позаздрити.  І зарплати там більші,  і пенсії,  і можливості… Поки що.  Це вам не з нємитой порівнювати.  А ні. Люди тримаються свого. Нема там сепаратистських настроїв практично.

Бо кордон - він,  друзяки,  в голові,  в першу чергу.  Цивілізаційний,  мовний,  культурний... І ніякий фізичний стовпчик,  вкопаний людиною,  чи поставлений паркан,  чи навіть зведений мур - не змінить поняття "своє" і "чуже".

А коли вже прийняв те,  що історіческі тобі нав'язали,  коли воно вже стало тобі рідним - то й не розумієш за що війна і для чого воювати,  і чим ти відрізняєшся від "тамтакіхжелюдєй" за вкопаним стовпчиком…
А й дійсно - нічим же.  Одна мова,  одна культура,  одне інфополе,  одні фільми,  музика,  комікі,  аднакласснікі і Адме. ру… 

І, напевне тільки й лишається,  що обирати батьківшину по розміру комуналки… Блін,  як же дешево…

Тільки от хто питатиме тих,  хто не творить історію і смиренно приймає щоразу чийсь історичний вибір?
Та ніхто.

Незламний кобзар!

Скільки існує мій фб акаунт,  на його обкладинці висить одна й та ж світлина - з кобзарем Остапом Кіндрачуком.

На мій погляд в цій світлині є все.) Все,  ...що мало би бути з нами,  друзі,  та не сталось,  бо Богдан,  нерозумний сину,  злигався із такими спасітєлямі,  що хоч би й не задихнутись від цих міцних 400-річних спасєній. Хоча,  звісно,  не нам судити.

Ця світлина,  ніби як якась паралельна реальність,  що прошпарнула крізь час,  зі знищеного альтернативного виміру,  що мав би статись з нами,  але не відбувся.  Сучасний,  український,  охайний,  красивий (Відень - закреслено)  Київ...  в обіймах з вічним,  славетним,  незабутим козацтво-кобзарством.

В цій світлині дивовижно органічно і гармонійно живе безперервна потужність українського світу,  якого,  наразі,  нема.

Повернувся з Михайлівської площі.  Після таких культ-проходів,  тяжко на серці кілька днів,  розуміючи наскільки все запущено. Та посеред свята кулічєй зустрів я і діда Остапа! 

Як Оазис серед пустелі, як зірка на темному небі. ) Завжди ошатний  і чистий. З неймовірним сивим оселедцем та вусами.

Хай там як,  щоб не було - кобзар робить свою справу. Співає українських козацьких пісень. Попри все,  що відбувається навкруги. І я, нарешті,  набрався наглості трішки поговорити з ним,  і навіть фоткнутись на пам'ять.

Зиму 80-ти річний дідусь кобзарює в Києві,  влітку в Ялті. Каже,  що стало тяжче співати українських пісень в Ялті. Сідає спиною до стіни... Каже,  що ні поліція,  ні росіяни його практично не чіпають.  Кричать і ганяють бєньдєрафца фактично лише свої...

І хтозна що з цим робити друзі..., з цими людьми,  що мають такий же паспорт,  як і в нас,  але ненавидять нас гірше від ворога...

Та нам всеодно своє гнути,  як цей незламний дідусь! Правда ж, українці?

Скільки не написано?

А уявляєте,  така ніби якась давня історія зі щезнувшого СРСР про композитора Івасюка,  поета Стуса,  правда?  А поміж тим - Ліна Костенко,  наприклад,  старша за Володимира Івасюка на 19 років! Від Стуса на 8 років…

Уявляєте скільки не написано,  не заспівано?  От послухати б сьогоднішнього Івасюка,  цікавий напевне був би дідусь,  написав би не одну яскраву пісеньку на слова Костенко і Стуса…  З яким пієтетом би слухали українці автора Червоної Рути… 

І сиділи б зараз у вишневому садку десь дід Володя,  Василь і бабця Ліна,  і переглядали б якесь шоу "Україна має талант" з українцями, що шанують своє,   а не голубямі міра з планети "Какаяразніца" по зросійщеному ТБ,  що веде кума Путіна...

Скільки українського таланту поховано в жорнилах ненажерливих московитів… Страхіття. Методично,  безпрецедентно,  постійно,  невпинно,  безперервно,  тотально знищено.

Лише за 5 років в 30-х - вся проукраїнська інтелігенція знищена під нуль.  Розстріляне відродження.. .   30 000 людей,  що хоч трохи жевріли українством і письмом - знищено.  Всіх письменників (ну тобто з 259 - 223. решта заспівали славні совку) . Всіх кобзарів одним махом...  Всіх, УНРівців,  Січовиків,  Козаків,  Гайдамаків,  Петлюрівців,  Бандерівців,  Упівців,  Холодноярців...  -  їх всіх вбили чекісти,  розумієте?  Усіх-всеньких Ваших героїв,  що клали голову за Вашу,  українці,  волю - вбили московити.  Вирізали по таборах,   лісах,  хатах і сортірах.

Так повбивали,  що багато хто з нас,  лише після чергового підсрачника роздуплились,  що ніякі ми не брати і що наші люди можуть бути кіборгами.. .

А на їхнє місце,  місце наших героїв,  просто в їхні хати - завезено таваріщєй,  що невтомно і вічно називають нас недонародом,  а онуки їхні сьогодні називають нашу країну на весь світ прастітуткай,  та й досі невпинно і старанно приховують та ігнорують нашу мову і пісню у будь який спосіб.

Пісню найспівочішого народу з наймилозвучнішою мовою.

Щедрик Леонтовича.

Мабуть увесь світ знає мелодію геніального українського композитора Миколи Леонтовича - Щедрик. Пісенька, геть непідвладна часу. І скарб з відповідями в ній, до речі! 

Пісня сягає аж язичницьких часів, бо це ж ще в дохристиянську добу новий рік стрічали в день весняного рівнодення, і якраз тоді "прилітала ластівонька" з вирію, земля оживала, і її мріяли вже засіяти пшеницею.

Ну а те, що язичницька, тисячолітня пісенька - українська народна, то це нам знову тисячна відповідь про вік нашої мови. І про те, чий "язьік придуман", і хто тут старший брат, та й хто кому брат взагалі.

До речі, з приводу "братьєв" знову, як же без них...
Миколу Лентовича, як і мільйони інших українців - вбив чекіст. Цього дня, 23 січня, щоправда 1921-го року. Вбив цинічно, на очах у батька, після того як це падло попросилось переночувати до них. Виспалось, позіхнуло, встало, поїло і вистрелило. І ще півгодини потім спокійно обчищав хату, мародер, чіпляючись об ще живого композитора, що стікав кров'ю...

"Творчество Леонтовича - неактуально для совецкого времени" - оголосили чекісти. І потроху  повбивали згодом практично усіх, хто творив і шанував творчість "вільної серед вільних і рівної серед рівних" УРСР.

На дев'ятини по смерті Леонтовича друзі, діячі культури, українська інтеліґенція - зробили прощальний концерт з творами великого маестро. А потім навіть назвали спілку його іменем - Музичне товариство імені Миколи Леонтовича. Так от - з тих людей, згодом, погинули майже всі, хто не заспівав славня совку. Це і закатований Михайлів, що перед смертю написав: "Мене заслали – сам не знаю за що.
За Україну, що я син її…”
І просто вбиті разом з сім'єю вдома, як, наприклад, Ревуцький. Чи після савєцкава правосуддя розстріляні, як Курбас, Хоткевич, Верховинець, чи багато багато інших...

Лиш той, хто заспівав оду совку - жив і творив на благо совєцкой родіни. Наприклад, Тичина:
"Наша Армія Червона
Стереже свого кордона" - писав чоловік після того, як похоронив не один десяток побратимів з "творчої сотні"...

Часи минали,  після таких методичних і постійних чисток змінювались і українці. Онуки незламних, після такого очищення і творчої стерилізації - вже спокійно і без душевних вібрацій визнають зараз свою мову та культуру меншовартісною, та не соромлячись кажуть - "мне уже так удобней, так сложилось исторически"...

А незмінною, від Лєніна до Путєна,  від Петровського до Медведчука, увесь цей час лишається лиш чекістська методичка - вбивати і забороняти все українське. Вбивати - від Леонтовича з Курбасом до Івасюка зі Стусом, від Петлюри до Чорновола...
Забороняти - від мови, до пісень, і всього сьогоднішнього медіапростору.

Оце і все?

Скільки ви знаєте російських музичних виконавців - 50, 100, 200? А чому, наприклад, не знаєте жодного поляка? Вони співати не вміють, чи не такі ж сусіди? Такі тупі?  А скільки наших знаєте - 5, 10?

А ви знаєте, що наших гуртів, можливо навіть не менше ніж російських? Принаймні хороших так точно більше. Бо наші гурти співають для душі, а не за бабло (ніхто їм просто не платить - ви ж слухаєте російське, а хто ж тоді слухатиме?). А все, що робиться від душі - завжди краще.

Скільки ви знаєте російських акторів - 50-100?
А українських - 5,10? Ви що, справді вважаєте, що в нас нема класних акторів? А хто ж там в театрах грає? Чи ви не можете точно самі сказати хороший актор чи поганий, поки Михалков з Космополітаном не підкаже? Чи може ви справді вірите, що сотні російських акторів настільки геніальніші від всіх наших, що тих шануєте а наших ні?

Навіть після революції гідності і кримнаша ви вважаєте, що ми тупіші і бездарніші від москалів геть в усьому?

Скільки ви знаєте російських письменників - 50,100?
А українських?... А ви в курсі, що щоб перечитати тільки хороше наше - вам не вистачить і десяти життів? Вам справді цікаво те, що там в тайзі, і не цікаві події землі, по якій ви ходите щодня власними ногами?

А ви не задумувались чому так відбувається? Ви не задумувались над тим, що ви, такий крутий, типу самодостатній, і типу незалежний перець є чистим зомбачком, зліпленим продуктом, жертвою маніпуляцій? Що ви існуєте в старанно зліпленій матриці по її законам. Бо хіба це нормально, коли ви знаєте якого кольору труси у сусіда, як смердить в нього з рота, та багато інших пікантних деталей, які ви прискіпливо вивчаєте з дня у день у вікні, і не знаєте навіть як звати того, з ким у своїй хаті щоранку снідаєте, та ділите життєвий простір, та мали би любити як рідного?

"Так сложилось исторически", що ваш батько підглядав до сусіда у вікна (хоча ще навіть дід цього не робив), купляв такі ж труси, мавпував його нарєчіє, і тому ви теж це повинні робити?

Оце і все?

Козак - мрія!

Цікаво, що нашого найпотужнішого у світі українського літака АН-225 "Мрія" - в НАТО називають Козаком.) Оскільки публічні назви у військовий час можуть довго триматись в таємниці - то в НАТО задля оперативного розуміння про який об'єкт йдеться - існують кодові назви об'єктів. І от наш мега птах у них зветься Козак.

Отаке.)

...Чомусь згадалось.
На околицях Відня

Пропав кайф!

Колись, дуже дуже давно, коли все було зовсім інакше..., коротше рівно три роки тому - я, перед тим, як скористатись будь яким бориспільським банкоматом, по звичці, спочатку завжди переключав прапорець.

Він, трясця, завжди майорів триколором.
І скільки б я його не переставляв на блакитно жовтий - кожного нового підходу до банкомату мене знов і знов чекав вадружонний русскій флак.

Без тебе - ніяк!

Настрій ні к бісу з цими міністрами…
Опускаються руки…

Друже, без Тебе ну ніяк! Виручай!

Нічого не зможемо зробити і побудувати. Ніякої сильної монолітної нації з одностайними людьми, що тягнуть воза в один бік. Нічогісінько. Без Тебе - мій російськомовний Друже...
Без Твоєї участі. Я без тебе ніхто, слабкий. Лише разом ми сила.

Альтернативна Україна

Цікаво б глянути було на сьогоднішню країну, яка в 1991-му обрала Вячеслава Максимовича…

На декларації чиновників глянути б, які лиш в годинниках похоронили мабуть десяток бюджетів України… На Ахметова, на всіх олігархів і трупів, по яким вони забігли до своїх "нєсмєтних сакровіщь"…  На Авакяна - може б став би письменником? Королем- гопніком простихблюдєй? Лєді Ю цікаво б де була? На заводі в Дніпрі?)…

Пост Трамп-атичне.

Пост Трамп-атичне, філософське:

Добре жити людям!
Одні знають на зубок усі теорії змов і впевнені, що від нас анічогісінько не залежить, і як покроково жизнь стане ґавном, та в який спосіб настане кінець світу. Ну, принаймні, наприклад, русскава світу, чи хоча б, для початку, діджейскава якогось.

Країну врятує Гібсон.

Сходив на "Живу"...
Ну що сказати?
Мабуть цю країну врятує лише Гібсон...)

Знаєте, в цілому, українці діляться на дві явні групи.

Одні в сраці мали Україну, їм реально начхати на неї, як на країну. Буде вона чи ні, якою вона буде завтра, існуватимуть її головні ознаки,

Колонія УССР.

Спостерігаю за цим виверженням жовчі на Нищука і вкотре розумію, що все, що ми маємо сьогодні - абсолютно НАША заслуга.

Бардак в голові, незнання історії власної країни, хворобливе і бурхливе сприйняття гострих, проблемних сторінок нашої історії...

Більшість з нас так і не почала жити у вільній Україні, і не збирається.

Київ чудесний

Краса яка.... Перегляньте друзі, справді, чудесний Київ.

https://www.youtube.com/watch?v=9-0JeB34nWg

Запис 1965-го року.

В цьому Києві, в 60-х роках приблизно 25 діток з 30-ти в класі школи - говорили українською.  Але нова програма партії про злиття націй в єдиний радянський народ після з'їзду КПРС в 1961-му році - вже йшла повним ходом. І російська - знову і знову була призначена мовою міжнаціонального спілкування, та впевнено вживлювалась в усі сфери нашого життя.

Бути собою!

У Любліні 4 поляки жорстоко побили українця. У відділку зізнались, що переплутали з росіянином…

От халепа, не встиг бідака паспорт показати, підслухали акцент… 

А з ким би Ви хотіли, щоб переплутали Вас?

Тату, включи українську пісню!

- Тату, а включи якусь пісню, тільки нашу, українську! - просить мене останнім часом уточнюючи доня, коли їдемо в авто.

Їй ще нема 4-х рочків. Вона ще не вибаглива до стилів у музиці і до пісенної якості. Їй просто подобається, коли пісня зрозумілою рідною мовою.

Вона легко і природньо засвоїла простий татів урок - людей різних багато, і музики різної теж, і класної і не дуже, і слухати можна все, це цікаво. Але кожній людині найбільш любе, особливе, щемне і цінне - в першу чергу рідне. Бо воно для тебе і про тебе. Ми - українці, тож і рідне нам - українське.

Польські і єврейські образи

Це якийсь просто сюр...

Українці,  не маючи на момент претензій власної держави так щемно образили і поляків і євреїв,  що кожен вирішив це нам пригадувати на державному рівні!

При цьому поляки чомусь не згадують,  що з півтисячоліття мали нас за своїх рабів,  за власність просто. І робили з нами що хотіли.  Вбивали, ґвалтували,  принижували,  експлуатували як коней просто за зерно... Ставились як до недолюдей.  На нашій,  не польській землі!  В нас дома! І дістали українців так,  що ті ненавиділи їх усім серцем і огризались як мали хоч якусь можливість. Не з доброго ж дива українці були розлючені на поляків?!

Про Катерину II

"В 2007-му імператриця всеросійська Катерина II знову зайняла по праву належне їй місце в центрі Одеси, яке зобов‘язане їй своїм життям..."

Ось таку фразу зустрів. Погуглив і вжахнувся поширенню. То он який захват в українців викликає Катерина? 

Забули невірні діти...

Шевченко про Петра I і Катерину II писав так:

Це той перший, що розпинав нашу Україну,
А вторая доконала вдову сиротину. Кати! Кати! Людоїди! Наїлись ..."

Гарного дня, Вам, Боги!

- Бог. - думаю я, спостерігаючи з захопленням, як дядько крутить мою мертву бензопилу. Розкладає всі деталі, інструменти, дістає як справжній хірург плоскогубці, шприц. Впорскує шприцом бензин в напіврозібрану конструкцію і пила, як загіпнотизований удав, починає подавати ознаки життя.
- Давай рідненька. - підбадьорює він її.