З шостим сином не склалось...

Шо не кажи, а таки з шостим сином у Володимира Мономаха не склалось. Шлявся Юрко (Довгорукий) де не попадя, дєлал нєрви угро-фінам, збаламутив людей, та ще й втнув якогось дзена там нове село для угрів - з ісконно угрською назвою - Москва. І церкву поставив. Звичайно не таку золотоверху і справжню, як у батька в Києві, а так собі, сарай берьозавий, який лиш через кілька сот років

кам'яною кладкою обклали, щоб не впав, та побілили вапном, і гордо назвали бєлакамєнной. Та все ж, молитись язичникам було вже де.
І їм, курва, сподобалось. І захотіли вони замість корита розбитого - хороми княжі, як Юрко про батька розповідав. Але це ж будувати треба... А хто ж збудує, якщо їм навіть колиску рюзькава міра Москву, та й то русичі збудували, як врємянку по первах, такий собі мисливський будиночок, Хонка. І давай вони бігати довкола - тирити майно сусідське. А самим збудувати й в голову не стрільнуло ні разу.

От же ш! Жили собі люди в своєму болоті, своїх пісень співали, кабанчиків полювали. Так ні, прибрело до людей, цей шибеник Юрко і збаламутило їх. Шостий все таки, все старші брати вже розібрали, лишилось лиш болота північні йому. І почало розказувати їм, що угрофінська рєчь це село і лише руська мова - це круто.

...Просто не вийшов шостий син у Мономаха, таке ледаче було, що й мову людей, до яких прибився вивчити не хотів.

Вони взяли та й повірили пройдосі, такий незвичний зайда був. Активний і язикатий. І назвали мову - язиком. В честь чарівно балакучого язика Долгорукого. І став він божевільно популярний у туземців. Просто тільки ж акцент місцевий то не викоріниш! Ну не можуть шокать ті, що все життя чьокали. Та й хисту до вивчення мов нема. Тому й вийшла така суміш, що не дуже то мову руську й нагадує, як не старались.
Та так повірили і набрались цієї пихи  надуманої від Юрка (парити всім як говорити круто, а все інше це холопське село і странноє нарєчіє, та гойдатись по світу і тирити майно тих, хто пригрів на ночівлю), що вже півсвіту розікрали і ще не зупиняються...

Одним словом, мораль цієї байки така:
Як стругаєте вже дітей по шестеро, то будьте ласкаві, знайдіть час і виховати їх, а не лише зробити аби було. Щоб байстрюками по світу не гасали гаспиди, та не шкодили людям. Бо буде горе потім нащадкам.