Щедрик Леонтовича.

Мабуть увесь світ знає мелодію геніального українського композитора Миколи Леонтовича - Щедрик. Пісенька, геть непідвладна часу. І скарб з відповідями в ній, до речі! 

Пісня сягає аж язичницьких часів, бо це ж ще в дохристиянську добу новий рік стрічали в день весняного рівнодення, і якраз тоді "прилітала ластівонька" з вирію, земля оживала, і її мріяли вже засіяти пшеницею.

Ну а те, що язичницька, тисячолітня пісенька - українська народна, то це нам знову тисячна відповідь про вік нашої мови. І про те, чий "язьік придуман", і хто тут старший брат, та й хто кому брат взагалі.

До речі, з приводу "братьєв" знову, як же без них...
Миколу Лентовича, як і мільйони інших українців - вбив чекіст. Цього дня, 23 січня, щоправда 1921-го року. Вбив цинічно, на очах у батька, після того як це падло попросилось переночувати до них. Виспалось, позіхнуло, встало, поїло і вистрелило. І ще півгодини потім спокійно обчищав хату, мародер, чіпляючись об ще живого композитора, що стікав кров'ю...

"Творчество Леонтовича - неактуально для совецкого времени" - оголосили чекісти. І потроху  повбивали згодом практично усіх, хто творив і шанував творчість "вільної серед вільних і рівної серед рівних" УРСР.

На дев'ятини по смерті Леонтовича друзі, діячі культури, українська інтеліґенція - зробили прощальний концерт з творами великого маестро. А потім навіть назвали спілку його іменем - Музичне товариство імені Миколи Леонтовича. Так от - з тих людей, згодом, погинули майже всі, хто не заспівав славня совку. Це і закатований Михайлів, що перед смертю написав: "Мене заслали – сам не знаю за що.
За Україну, що я син її…”
І просто вбиті разом з сім'єю вдома, як, наприклад, Ревуцький. Чи після савєцкава правосуддя розстріляні, як Курбас, Хоткевич, Верховинець, чи багато багато інших...

Лиш той, хто заспівав оду совку - жив і творив на благо совєцкой родіни. Наприклад, Тичина:
"Наша Армія Червона
Стереже свого кордона" - писав чоловік після того, як похоронив не один десяток побратимів з "творчої сотні"...

Часи минали,  після таких методичних і постійних чисток змінювались і українці. Онуки незламних, після такого очищення і творчої стерилізації - вже спокійно і без душевних вібрацій визнають зараз свою мову та культуру меншовартісною, та не соромлячись кажуть - "мне уже так удобней, так сложилось исторически"...

А незмінною, від Лєніна до Путєна,  від Петровського до Медведчука, увесь цей час лишається лиш чекістська методичка - вбивати і забороняти все українське. Вбивати - від Леонтовича з Курбасом до Івасюка зі Стусом, від Петлюри до Чорновола...
Забороняти - від мови, до пісень, і всього сьогоднішнього медіапростору.

Оце і все?

Скільки ви знаєте російських музичних виконавців - 50, 100, 200? А чому, наприклад, не знаєте жодного поляка? Вони співати не вміють, чи не такі ж сусіди? Такі тупі?  А скільки наших знаєте - 5, 10?

А ви знаєте, що наших гуртів, можливо навіть не менше ніж російських? Принаймні хороших так точно більше. Бо наші гурти співають для душі, а не за бабло (ніхто їм просто не платить - ви ж слухаєте російське, а хто ж тоді слухатиме?). А все, що робиться від душі - завжди краще.

Скільки ви знаєте російських акторів - 50-100?
А українських - 5,10? Ви що, справді вважаєте, що в нас нема класних акторів? А хто ж там в театрах грає? Чи ви не можете точно самі сказати хороший актор чи поганий, поки Михалков з Космополітаном не підкаже? Чи може ви справді вірите, що сотні російських акторів настільки геніальніші від всіх наших, що тих шануєте а наших ні?

Навіть після революції гідності і кримнаша ви вважаєте, що ми тупіші і бездарніші від москалів геть в усьому?

Скільки ви знаєте російських письменників - 50,100?
А українських?... А ви в курсі, що щоб перечитати тільки хороше наше - вам не вистачить і десяти життів? Вам справді цікаво те, що там в тайзі, і не цікаві події землі, по якій ви ходите щодня власними ногами?

А ви не задумувались чому так відбувається? Ви не задумувались над тим, що ви, такий крутий, типу самодостатній, і типу незалежний перець є чистим зомбачком, зліпленим продуктом, жертвою маніпуляцій? Що ви існуєте в старанно зліпленій матриці по її законам. Бо хіба це нормально, коли ви знаєте якого кольору труси у сусіда, як смердить в нього з рота, та багато інших пікантних деталей, які ви прискіпливо вивчаєте з дня у день у вікні, і не знаєте навіть як звати того, з ким у своїй хаті щоранку снідаєте, та ділите життєвий простір, та мали би любити як рідного?

"Так сложилось исторически", що ваш батько підглядав до сусіда у вікна (хоча ще навіть дід цього не робив), купляв такі ж труси, мавпував його нарєчіє, і тому ви теж це повинні робити?

Оце і все?