вівторок, 18 квітня 2017 р.

Незламний кобзар!

Скільки існує мій фб акаунт,  на його обкладинці висить одна й та ж світлина - з кобзарем Остапом Кіндрачуком.

На мій погляд в цій світлині є все.) Все,  ...що мало би бути з нами,  друзі,  та не сталось,  бо Богдан,  нерозумний сину,  злигався із такими спасітєлямі,  що хоч би й не задихнутись від цих міцних 400-річних спасєній. Хоча,  звісно,  не нам судити.

Ця світлина,  ніби як якась паралельна реальність,  що прошпарнула крізь час,  зі знищеного альтернативного виміру,  що мав би статись з нами,  але не відбувся.  Сучасний,  український,  охайний,  красивий (Відень - закреслено)  Київ...  в обіймах з вічним,  славетним,  незабутим козацтво-кобзарством.

В цій світлині дивовижно органічно і гармонійно живе безперервна потужність українського світу,  якого,  наразі,  нема.

Повернувся з Михайлівської площі.  Після таких культ-проходів,  тяжко на серці кілька днів,  розуміючи наскільки все запущено. Та посеред свята кулічєй зустрів я і діда Остапа! 

Як Оазис серед пустелі, як зірка на темному небі. ) Завжди ошатний  і чистий. З неймовірним сивим оселедцем та вусами.

Хай там як,  щоб не було - кобзар робить свою справу. Співає українських козацьких пісень. Попри все,  що відбувається навкруги. І я, нарешті,  набрався наглості трішки поговорити з ним,  і навіть фоткнутись на пам'ять.

Зиму 80-ти річний дідусь кобзарює в Києві,  влітку в Ялті. Каже,  що стало тяжче співати українських пісень в Ялті. Сідає спиною до стіни... Каже,  що ні поліція,  ні росіяни його практично не чіпають.  Кричать і ганяють бєньдєрафца фактично лише свої...

І хтозна що з цим робити друзі..., з цими людьми,  що мають такий же паспорт,  як і в нас,  але ненавидять нас гірше від ворога...

Та нам всеодно своє гнути,  як цей незламний дідусь! Правда ж, українці?