Скільки існує мій фб акаунт, на його обкладинці висить одна й та ж світлина - з кобзарем Остапом Кіндрачуком.
На мій погляд в цій світлині є все.) Все, ...що мало би бути з нами, друзі, та не сталось, бо Богдан, нерозумний сину, злигався із такими спасітєлямі, що хоч би й не задихнутись від цих міцних 400-річних спасєній. Хоча, звісно, не нам судити.
Ця світлина, ніби як якась паралельна реальність, що прошпарнула крізь час, зі знищеного альтернативного виміру, що мав би статись з нами, але не відбувся. Сучасний, український, охайний, красивий (Відень - закреслено) Київ... в обіймах з вічним, славетним, незабутим козацтво-кобзарством.
В цій світлині дивовижно органічно і гармонійно живе безперервна потужність українського світу, якого, наразі, нема.
Повернувся з Михайлівської площі. Після таких культ-проходів, тяжко на серці кілька днів, розуміючи наскільки все запущено. Та посеред свята кулічєй зустрів я і діда Остапа!
Як Оазис серед пустелі, як зірка на темному небі. ) Завжди ошатний і чистий. З неймовірним сивим оселедцем та вусами.
Хай там як, щоб не було - кобзар робить свою справу. Співає українських козацьких пісень. Попри все, що відбувається навкруги. І я, нарешті, набрався наглості трішки поговорити з ним, і навіть фоткнутись на пам'ять.
Зиму 80-ти річний дідусь кобзарює в Києві, влітку в Ялті. Каже, що стало тяжче співати українських пісень в Ялті. Сідає спиною до стіни... Каже, що ні поліція, ні росіяни його практично не чіпають. Кричать і ганяють бєньдєрафца фактично лише свої...
І хтозна що з цим робити друзі..., з цими людьми, що мають такий же паспорт, як і в нас, але ненавидять нас гірше від ворога...
Та нам всеодно своє гнути, як цей незламний дідусь! Правда ж, українці?
