четвер, 27 жовтня 2016 р.

Тату, включи українську пісню!

- Тату, а включи якусь пісню, тільки нашу, українську! - просить мене останнім часом уточнюючи доня, коли їдемо в авто.
Їй ще нема 4-х рочків. Вона ще не вибаглива до стилів у музиці і до пісенної якості. Їй просто подобається, коли пісня зрозумілою рідною мовою.
Вона легко і природньо засвоїла простий татів урок - людей різних багато, і музики різної теж, і класної і не дуже, і слухати можна все, це цікаво. Але кожній людині найбільш любе, особливе, щемне і цінне - в першу чергу рідне. Бо воно для тебе і про тебе. Ми - українці, тож і рідне нам - українське.

Логіка залізобетонна, і зрозуміла навіть маленькій 3х річній дитині.
Так виховують поляки своїх діток, корейці - своїх. Так виховують своїх діток усі вільні народи світу. І лише зколонізованим вживлюють необхідність любити і звеличувати передусім імперську культуру а не свою.
Це вже потім, коли людина не отримала вчасно малям такий татів урок, і не прийняла змалочку в серце рідне за основу, за замовчуванням, не ідентифікувалась на планеті Земля - вона намагається заповнити пустоту сама. І, чи то поскладнювати, чи то спрощувати, та видумувати якісь нові велосипеди, щоразу намагаючись переписати божий задум, згідно якого своя сорочка ближче до тіла.
- Добре доню, зараз знайду щось і поставлю. - відповідаю я.
Але, як Ви самі розумієте це не просто в столичному радіоефірі. З останніх кількох десятків невтомних наполегливих спроб мені вдалося це лише пару разів - знайти хоч одну-однісіньку українську пісню з трьох десятків київських радіостанцій.
Столичний радіоефір, абсолютно конкретно і недвозначно - не український. Відчуття самотнього вовка, загнаного в кут одинака, щойно вмикнувши столичний фм діапазон -  настирливо не полишає мене. Українцеві й досі немає місця у серці української землі. Хіба що вночі, коли гаспада сплять.
Але знаєте, ця розповідь - про надію! З нею - увесь світ сприймається інакше. З нею навіть найдепресивніші події не вбивають безнадією. Адже 8 ЛИСТОПАДА 2016-го року вступає в дію закон про квоту на українську музику в ефірі.
Тож, чекали 400 років - почекаємо ще з пару тижнів?)
Згідно закону, до речі, в тестовому режимі радіостанції могли вже крутити українську і зараз, в жовтні. Але зколонізовані діджеї, як справжні хронічні невиліковні наркомани смакують свої рюзькемірські дози до останньої можливої доріжки і миті.
Але лікар з ліками вже голосно гримить сап'янцями по коридору цієї психушки! Начувайтеся чєрті!!! :D

Немає коментарів:

Дописати коментар