неділя, 25 березня 2012 р.

10 секунд. Частина друга.

Фура, що їде назустріч засліплює мені очі… Осточортіло це невідрегульоване світло колег по асфальтованій стежині. Вочевидь, самому ж неприємно, коли хтось так засліплює. Чи він може й справді їде з дальнім? Потрібно перевірити – моргну на пару секунд, хоча сенс?... Поки я вагався, ми вже майже порівнялись…

субота, 24 березня 2012 р.

10 секунд. Частина перша.

10 секунд.
Хороший день, справжня зима, мороз -25. Автомобілів на дорозі небагато і я нормально, без заторів приїхав додому!
Ну, тобто майже приїхав... Залишилось ще 10 хвилин і я вдома! Клас! Бо часто поки постою трохи тут, трохи там в заторах, поки приїду, а дружина вже хлопчиків і спати вкладає. Таке воно життя…, ніби й допікають вони час від часу, ніби й втекти від них, буває хочеться інколи хоч ненадовго, відпочити… а поїду на роботу, хоч на день і шалений рідний магнетизм тягне до них з нездоланною силою. І чим далі від них віддаляєшся, тим дужчий і всепоглинаючий цей потяг.