Майже все життя блукаєш самотнім вовком.
Гребеш проти течії.
Вигризаєш по шматочку свій рідний український світ з кожного клаптику твого повсякденного київського життя.
Включаєш радіо і намагаєшся знайти своє, відпочити серед свого.
Проклацуєш "какую разницу", двічі, п'ять, десять разів у пошуках свого.
Минаєш це все вперемішку з "сколько язьіков тьі знаєш, столько раз тьі человек".
Після цього галасливого дня просто хочеш побути один раз - але щоб Людиною. Собою. Без понтів.
Просто підключитись до своєї громади і просто побути з нею, пожити з нею. Подихати одним повітрям.
Клацаєш-клацаєш, і... включаєш флешку.
І знову їдеш сам собі самотнім вовком.
Наодинці у своїй хатинці.
Просиш подумки Бога, щоб послав киянам одну радіостанцію. Не багато, лише одну хоч. Але щоб свої і про своє.
Боже, невже я так багато прошу в столиці України?
Не в Росії, не в Гондурасі і навіть не на Донбасі.
Боже, невже нас лишилось так мало - тих, кому просто хочеться трішечки свого?
Якусь простеньку рідну попсу, про любов і квіти. Про зустрічі і розлуки. Про життя. Відчути, що воно є - твоє українське життя.
Що воно не розчинилось у часі та просторі в цьому глобально-зросійщеному світі...
Так, я знаю що я люблю рок, Боже. Та я вже сам знайду той рок, мені не звикати. Просто, Боже, дай мені попсу, будь ласка.
Бумцаца. Вона є, я знаю. Я бував у Тернополі.
Щоб от так от сів у авто, пропарений днем, включив двигун і виключив мізки.
І просто потрапив у світ, з якого ти родом. І щоб тебе звідти годинку ніхто не смикав.
Бо часом - не вистачає сил гребти.
Кожну хвилину твого життя гребти проти течії, в маленьких дрібницях, і у важливих дрібницях.
Зупиняюсь біля кіоску, візьму сьогодні пива, буду себе жаліти. Давно не жалів.
С Вас 20 рюплєй.
Блять! З мене 20 рюплєй...
Добре, хай буде блять рюплєй, блять. Дайте доїхати додому лише. Не маю сил щосекунди боротися з вєрками і потапами.
Ніякі сльози не розмочать цю пустелю.
Вдома. Нарешті.
Ковток свіжого козацького пива.
Видихаю.
Маю гарний телек. Коли виключений.
Дивлюсь на нього і так і бачу, як над ним сидять Ахметов, Коломойський, Порошенко і Фірташ і чекають поки я включу його, щоб почати смикати тих маріонеток за ниточки, що там в телеку живуть.
Та я маю вибір!
Якщо не подобаються маріонетки - можу включити московські голі дупи під блакитно-жовтим прапорцем з надписом "единая страна-єдина країна".
Якщо ж мені і це не подобається - можу подивитись безліч російських серіалів.
І це не хочу? Фашист? Не толерантен? Ну ок, дивись американське. Російською.
Українською нема. Нафіга? Все ж понятно...
Для чого перекладати, якщо понятною вже є?
То може для чого тоді й жити? Хай понятні за нас і живуть? Он як в двері Градом стукають. Міжкімнатні вже двері...
Гадік з Підрахуєм прийняли закон і Слава Кириленко уважно бдіт, щоб не порушив ніхто. Не ущимил права нацменшин!
Блять...
Знову пхаєшся у фб, де назбирав собі трішки українців.
Привіт, народ!))
Сьогодні в мене особливий день.
Сьогодні я був у потрібному місці.
Місці, що дає сили на місяці вперед.
Місці, що відновлює рівновагу.
Місці, де збираються такі як ти.
Це диво - вони, українці, існують!
Ось їх, набита зала!
Прийшли по книги... Уявляєте?)
По наші українські книги, про наші українські події.
Щоправда, знову про російську агресію...
Та хіба звикати? ) Фігня!
Ось вона набита зала!
Ось Василь Миколайович Шкляр.
Ось Сергій Василюк.
А ось хлопці з батальйону Азов.
Як добре, що сьогодні там був. Хоч доня й раніше попросила піти.)
Сьогодні, я відшукав ту піґулочку, яка мені потрібна була досить вже давно.
Ці хлопці з Азову... Хлопці з війни...
Довго розписувати своє враження.
Але той, хто не має поняття що відбулось з нацією за останні два роки, той хто думає, що може просто пересаджати трохи самих активних, а решта злякається...
Той хто так думає - мені вас шкода.
Ми маємо потужну армію вишкулених супер вмотивованих козаків. Гордість української нації.
Хлопців, які дякують Шкляру не за супер-точну, чи за супер-цікаву розповідь про їхню війну, а дякують за те, що Шкляр передав у книзі їх український ДУХ!
Мороз по шкірі...
Аваков, я спокійний тепер. Саджайте патріотів. Це ненадовго.
Відкривайте очі людям швидше. Вам, схемо-потоко-рішалам реально невтямки, що тепер Україна має потужну армію козаків, що з арматурою виб'ють лайно з Ваших сцикливих Беркутів, яким ви зараз дали 20 000 грн зарплати і починаєте давати квартири, думаючи що це вас врятує.
Дайте своїм беркутам хоч Палац, він всеодно засцить йти проти хлопців, що за Україну готові віддати життя.
Схиляю голову перед Азовцями. Схиляю голову перед всіма добровольцями.
Хлопці, Ви просто кращі!
Дякую Вам за силу!
Дякую Василю Миколайовичу за зустріч і ці емоції.
Ех, шкода автограф не поставив.)
Слава Україні!
Немає коментарів:
Дописати коментар