неділя, 22 листопада 2015 р.

Бути успішнішим!

Цей заклик присвячую 2-й  річниці Гідності та Свободи. 
Хоча, зараз, спершу, середньо статистичний киянин (та й взагалі житель, ледь не будь якого великого міста) мабуть не погодиться зі мною. Але все ж, дозвольте мені будь ласка, пару хвилин Вашої уваги.

Отже:
Українці, пропоную Вам спробувати зробити своє життя, справу, чи роботу успішнішою!
Просто перейдіть на українську! І не тому, що «повинні», а просто тому, щоб дійсно стати успішнішими!
Я поясню чому так вважаю.
Почну з цифр:
Існує безліч соц. опитувань на мовну тематику. Українців допитувались про все. І яка їх мова рідна, і з якою складнощі і чи відчуваєте дискомфорт, чи дефіцит, тощо.
У підсумку, на 2013-й рік для близько 55% українців - рідною мовою є українська. Для 40% - російська. (5% - інша, чи не визначились).
На сьогодні, без відтятих Криму та Донбасу, ситуація у відсотках виглядає приблизно як – 65%/35%.

Та ще важливіше розуміти настрій, та законсервовані бажання українців. Особливо після Революції Гідності, та російської агресії. Саме настрій, а не стан речей. Тобто не те, як вони говорять, а як сприймають і відносяться. І тут відсотки, скакнуть на мою думку впевнено за 90% в бік української. Адекватні, здорові не зрадливі люди мають і відповідне до цього ставлення.
Ставлення до речей, на відміну від стану речей - завжди в ідеальній формі.  Це щось типу - всі хочуть бути з красивим тілом, та чи не в кожного щось десь трохи не так.
Тож, це означає, що суто статистично, в 9-ти випадках з 10, спілкуючись українською - Ви у плюсах, не зважаючи на те, якою мовою спілкуються з Вами у відповідь. Ну а в одному (ватному) випадку - не факт, що в мінусі, бо кожен новороський ватнік України  знає про існування укропів і звик з ними якось співіснувати за роки свого тут перебування.
Тепер трохи суб’єктивно власного:
Я спілкуюсь безумовно українською кругом в Україні ось вже років 10. Можу сказати, що нормальне, спокійне і приязне ставлення до мови - спостерігаю в усіх українців. За цей час, об’їхавши кілька разів всю Україну, в мене лишився неприємний осад лише одного разу - в Донецьку з одним дуже занудним по життю менеджером. За ці 10 років, я поспілкувався, мабуть з тисячею людей, і маю лише 1 неприємний випадок, що , власне ні на що не повпливав окрім мого настрою на день.
Щоправда, визнаю, мені, по специфіці своєї роботи доводиться спілкуватись здебільшого з менеджерами, керівниками, та людьми, не забитими і не затурканими своїм болотом. З ватою, тупоголовою тітушнею, та совковими пенсіонерами, серед яких відсоток ватності значно вищий - в мене було не дуже багато спілкування.
Часто мені здавалось, що люди ніби то якось аж більше відкриваються мені, ніж це було раніше, коли я говорив російською… Ну от відчував якісний стрибок, різницю між “до” і “після”. Це, щоправда було після Помаранчевої революції, на хвилі, так би мовити… Але все одно. Думаю, це  закладено в нашій підсвідомості, ледь не на генетичному рівні, і деякі події це просто витягують на поверхню швидше.
Нас 400 років принижували як могли, знущалися. Забороняли сотні разів нашу мову, витравлювали з усіх сфер життя… І, подекуди, спілкуватися українською – було щось таке особисте, ледь не побратимо-сімейне… Коли знаєш напевне, що чекіста серед цих людей нема. І мабуть ця дружня довіра, прошита в наших мізках, як гречка на інфляцію.
Мова, ніби як якісний фільтр - притягла щирих, цікавих, розумних і творчих людей мені в друзі.
Одним словом, спілкуючись українською, Ви маєте невеличку перевагу в кредиті довіри до Вас. Цього малесенького штриха, останньої крапельки - іноді якраз і не вистачає…


Ще трохи модерну:
Про це мало хто задумується і це не бачить, бо цього ще нема в зомбоящику, та й взагалі ЗМІ,  але сьогодні українська мова стає ніби як для обраних, молодих, розумних, енергійних та сильних духом людей. Вона стає очищеною від суржику, ніби переродженою, серед інтеліґентних кіл. Вона стає продвинутою і модною, основою молодіжних, студентських патріотичних рухів. Нею широко і тісно користуються в найбільш прогресивних інтелектуальних ВУЗах України, такі як  Могилянка, Універ Шевченка, та багато інших. Причому добровільно, не на парах а за межами.
Ми наочно спостерігаємо, як з плином часу меншовартісний совковий комплекс, що українська, це мова села - поволі розсмоктується і не прививається в молоді. І ставлення змінюється. Цей рух ще скромний і малопомітний, але впевнений. Особливо цей процес прискорює саме ж “село” (під цією назвою маються на увазі люди, що застрягли в совку, і це не обов’язково жителі села), яке ледь приїхавши в місто - поспішає перейти на язик.
Ну і на останок трохи патріотизму:
Окрім вище сказаних приємних прагматичних дрібниць, безумовно - любов до своєї нації, це шляхетне людяне почуття. Не кожному збагнути. Вона робить нас світлішими, мудрішими, самодостатнішими і наповненими змістом. Із зачерствівших прагматиків - свіжу, уважну світоглядну людину, дбайливим господарем у своєму домі Україна. І коли ваша Любов - без правил, винятків, обмежень…, коли вона чистокревна, і без жодних “але”, справжнісінька, непідробна і натуральна - вона, ця Любов, незрівнянна ні з чим.
Ви обов’язково маєте це відчути. Спробуйте.
Трішки дискомфорту в переході, трішки часу для звикання  - і Ви отримаєте, це диво в повній мірі, без умовностей… Це як поступитись трохи у своїх звичках заради коханої людини. А Ваша країна окріпне і встане з цих принизливих колін, та перестане бити чоло перед імперією, що її поневолила.
Спробуйте, це потрібно не лише для Вас. Це ще більше потрібно Вашій дитині.
Успіхів Вам, і наполегливості!

Немає коментарів:

Дописати коментар