середа, 28 жовтня 2015 р.

Боротися!

Музика з українським паспортом... Український" музичний канал М2 .
Ось так тепер називається російський шлак, що мегатонами продукує вже й моя рідна країна... Подивився і прозрів від кількості.

Чекістам і не снилися такі успіхи на ниві асиміляції народів. Гарна вийшла у них колонія з нас - працює вже автономно. Регенерується самостійно і витісняє все, чужорідне.
Бачу, друзі, що йдемо ми білоруською стежкою,  швидко й слід у слід.
Печаль...
Болить душа.
Нас вбиває асиміляція.
Вбиває байдужість.
Байдужість людей до своєї землі.

Що з нею буде? Що лишиться після нас? Ким будуть наші діти? Недоперефарбованими недоросами? Натовпом з українським паспортом?  Людьми, що помножили на нуль все, за що вмирали батьки?
Неймовірна більшість не просто байдуже осторонь споглядає за тим, як вмирає Неня, а й бездушно добиває її.
Є ще варіант - заплющити очі і романтично втішатися одному душевному переходу на українську, ігноруючи при цьому те, що в цей же час на російську перейшли  тисячі.
Всі як білоруси - дуже люблять свою мову, вважають її рідною і красивою. І спілкуються російською.
От такий парадокс.
Зневірився і в політиків, і в людей. Нікого нічому останні події не навчили. Ні революція, ні небесна сотня, ні військова тисяча, ні російська агресія.
Нуль.
Виріс лише рівень стурбованості і рівень розуміння звідки проблеми. (Європейці, одначе, щоправда з азіатським акцентом...)
І всеодно - якісь зміни в своєму власному житті - роблять одиниці.
Я думав, що хоч щось одне вистрелить, чи люди, чи політики, цього було б досить для поштовху.
Ні.
Сталіну привіт від колонії.
У смітнику все.
І ось тепер справді непросто.
Жити без віри....
Як "хлопці із лісу".
Боротись, майже не сподіваючись.
Українська нація, на мою думку, стоїть біля точки неповернення. 
Ось такі думки вже кілька місяців...
А кілька днів тому побачив маленький вогник... Неабияк переконливий, дуже мерехтливий, та який маю, таким і ділюсь, може кому й Вам треба? Тільки не смійтесь голосно.)
Дізнався, що Славко Вакарчук поїхав вчитись в Штати, щоб повернутись зі знаннями і дати бій цим сьогоднішнім цинічним клоунам в політиці.)
Ми будемо боротися - ті кому не начхати на Україну. Саме на Україну, а не територію. Хто в який спосіб може, чи вміє.
Та є велика різниця як битися, з яким настроєм. Одна справа - відчайдушне і зневірене "я не здамся без бою", і зовсім інше - осяйне і завзяте "я вірю в перемогу".
Боротися!

Немає коментарів:

Дописати коментар