субота, 7 травня 2016 р.

Про жменьку психів

Зірвався.
Дзвонить телефон.
Дивлюсь – Дортмунд.
Ого, думаю, шо за Вациздас?
-          Ало, - кажу.
-          Пане Олександре?
-          Так.
-          Чи маєте хвилинку для розмови?
-          Слухаю.
-          Вас турбує компанія Букінг з приводу Вашої останньої пригоди.
Як Ваші справи, все гаразд? – українською, хоч і з шаленим акцентом запитав мене хлопець по той бік з'єднання.
-          Так, все гаразд, дякую!
І ми вияснили все, що стосувалось моєї пригоди.
Поклав слухавку  з надзвичайною приємністю в серці від спілкування.

За кілька годин після цього мав зустріч з македонцем Антоніо і товаришем. Чоловік добре володіє російською, хоча й говорить з ніби навмисним карколомним акцентом.
- Вітаю Вас в Україні, пане Антоніо! – зустрічаю з порогу його я.
- Привет Саша! Как дела?
- Все отлично, жду Вас.)
- Так, давай сразу как договаривались – я говорю по русски, но ты со мной по украински, хорошо? Я знаю Ты очень любишь Вашу мову, и мне тоже  она очень нравится, и я хочу знать ее лучше, потому что часто буду бывать в Украине теперь!
- Домовились, Друже! Залюбки! ;)
- Еее, Залюбки? А что это? ))
- Ну это типа с большим удовольствием, но у нас это слово от любви происходит, а не от удовольствия. ))
- Супер, как красиво!
- Отже, вперед?
- Да!

Ми поговорили про все, що планували. І розійшлись до наступної зустрічі.)

Заглянув у фейсбук і побачив цю світлину, де турецька кав'ярня «Босфор» в Запоріжжі красиво натякає українцям спілкуватись рідною.
Подвійні відчуття…
Ці іноземці повсякчас спонукають нас любити своє так, як вони люблять своє.
Пригадалось, як воротар Ден Бойко, що все життя грав за Дніпро - перейшов на українську лише тоді, коли прожив рік за кордоном... Щось вони з нами роблять, ці іноземці.) Якийсь акт дезомбації. Обряд очищення від "какой разніци".)
Пригадалось як йшов у вишиванці в Чехії і якась випадкова людина, що йшла назустріч сказала – Слава Україні!
- Героям Слава! – сказав я, і лише потім оговтався, що це взагалі сталось…)
Я майже місяць не був вдома... Вдосталь наспілкувався з іноземцями. Деталі і дрібниці - самі спливають і пригадуються. Щось невидимо шанобливе, статусне є в них, в цих іноземцях. І це невидимо дрібне - має визначальний вплив на їх поведінку, і в той же час шалено різнить з нами.

Отак цікаво і замріяно проходив один з днів після повернення додому.)

А потім знову задзвонив телефон...
- Здравствуйте!
- Доброго дня.
- Вас беспокоит укрАинская инновационно-технологическая компания «Жлоб-инвест». (не запам'ятав назву) Вам удобно сейчас говорить?
- Так, можу... – Сказав я і, якось, чесно кажучи, погас, спустившись з небес на землю…  Та подумав, звідки вони весь час беруть мій телефон? Спілкування з іноземцями, що були  наскрізь пронизані повагою до України і українців - ураз якось розвіялись. Мій статус - “гордий українець”  ніби з розгону шубовснув у холоднюще сибірське море “какой разніци”.  І потонув. І враз почались «суровиє запарєбріковиє будні постколоніальної малоросії». Я аж відвикнути встиг за місяць. “Привіт козаче, ти вдома. Забув?”
- Могу ли я поставить Вам несколько вопросов? - невпинно продовжувала дівчина.
- Так, звісно… - абстраговано бовкнув я.
- Скажите пожалуйста…
- Вибачте, а чи можу я, передусім, поставити питання Вам? – на хвилі розбитої замріяності, несподівано для самого себе випалив я.
- Да, конечно, слушаю Вас!
- Як вважаєте, я - українець?
- Ну… да, конечно!
- Чому Ви так вирішили?
- Сльішу.- посміхаючись відповіла вона.
- А Ви українка?
- Да.
- Напевне хтось з Ваших батьків росіянин?
- Нет…
- З дідів?
- Нет, у меня все родственники - украинцьі.
- Ясно…
- А что?
- Та ні, нічого. В мене сьогодні просто дурний день - спілкувався з 4-ма іноземцями сьогодні, і з усіма довелось спілкуватись українською, уявляєте?) Думають дурні, що якщо ми тут в Україні, революцію зробили, з Росією воюєм, то і українською говоримо.) Смішні! Не дзвонили вони по інет магазинам нашим, не ходили на сайти, не включали телек і не слухали радіо… Та й просто людей... Невігласи.
Але нічого, це справа часу, звикнуть правда? Ну не нам же ставати знову українцями після того як нас совок зґвалтував, правда ж? Як вже склалось історічєскі, так тому і бути! Хай вчать історію спочатку, щоб знали якою мовою до українців треба звертатись. От Ваша компанія і Ви знає, так?
Пауза…
Поклав трубку.
Псих-одинак короче, мабуть подумала.)
А мені інколи здається, що так і є…
Бо кому вона треба, та Україна? Жменьці психів?

Немає коментарів:

Дописати коментар