понеділок, 17 лютого 2014 р.

Українські екстримісти

Блок пост від Михайлівської.

17.02.14.

Це за сценою, тупик. Там майже нема людей, ніби взагалі на відшибі.  Сидять дрімають хлопці охоронці. Тисячолітня втома на їх лицях, сірі темні впадини замість очей. На перший погляд складається враження, що хлопці зможуть витримати в такому режимі ще максимум годину. Зі сцени доноситься чийсь монотонний гундіж.
Якась чергова розповідь когось про те, що ми сильні і перемога буде за нами. Уявляю, скільки таких розповідей вони вже почули, здається вони, серед своєї безмежної втоми, цих звуків вже просто не чують.
Я стою, чекаю товариша в своїй традиційній глибокій задумі. І тут раптом з мого світу мене рвучко висмикують десяток засліплюючих живих ліхтариків, що згутровано зосередились переді мною і засвітились як дитяча посмішка. Через секунду я розумію, що це очі хлопців, які щойно, як мурени непомітно сиділи осторонь, а зараз встали і як один повернулись в бік сцени, за якою лінія фронту. Втома безслідно зникла з їх очей. Інстинктивно я швидко озирнувся, бо перше, що прийшло мені в голову - беркут атакує! Не побачивши нічого особливого, знову повернувся до хлопців і побачив, що цього разу їх права рука тримає серце...
Вмить мені осінило - зі сцени тихо заспівали гімн.
Мені стало соромно за те, що я не второпав цього відразу. Добре, що хлопці про це не дізнаються...
От такі вони українські екстримісти. З Богом в душі і з Україною в серці...

Немає коментарів:

Дописати коментар