неділя, 27 листопада 2016 р.

Країну врятує Гібсон.

Сходив на "Живу"...
Ну що сказати?
Мабуть цю країну врятує лише Гібсон...)
Знаєте, в цілому, українці діляться на дві явні групи.
Одні в сраці мали Україну, їм реально начхати на неї, як на країну. Буде вона чи ні, якою вона буде завтра, існуватимуть її головні ознаки,
такі як культура і мова, чи сконає усе к бісам - їм реально по барабану. Такі собі - Свідки Вови і Потапа, главних голубєй малоросії. Часто вони звичайно декларують, що ні,  "я владею украинским языком, и хоть мне удобней на русском, но мне не все равно, умрет украинсий язык и культура, или нет" - тільки після цього не знаєш сміятися чи плакати...
Вони - голубі міра, та й все. Сьогодні модно все по-російськи? Ок, хай буде російське, какая разніца? Завтра буде модно все по китайськи чи англійськи? Чому ні, технологія накатана і нормально хавається місцевим піплом. Ну мабуть теж буде ок, доведено ж на ділі - яка різниця? Головне шоб людина була хороша і жити було добре.
Тобто цінності - суто матеріальні по факту.
Інші ж, яких явна титанічна меншість - їм різниця справді є. Їм дійсно болить доля України, і вони це доводять діями. Але їх настільки мало, що їх просто не чути і не видно на фоні перших. І на них ніхто не звертає уваги. А оскільки біль перманентний, триває усе їхнє життя, то вони деколи зриваються на відчайдушний крик вмираючого в пустелі. І тоді ті, перші, які в сраці все це мають, і вперше з подивом звертають увагу на цих волаючих других - перелякано відсахуються і думають, що "вишивата" геть с катушок злетіла.
Оце так в такому ж руслі розвивається і наш кінематограф.
95-й Вова штопає принизливі шлюшки-кіношки, розповідає вже навіть усім сусідам навкруги про матір проститутку і каже що на правду і шютки не ображаються... А другі, в пошуках шляху до серця перших - вже розбивають в паніці об цю глуху стіну лоба і РОБЛЯТЬ КІНО СУТО ДЛЯ СЕБЕ Ж, для такиж же ВЖЕ давно переконаних.
Більше горя! Більше трагедій! Більше тортур для наших і більше страшніших матєрних московитів! Вже аж плакати страшно...
Подивився я "Живу", вклав здиблене волосся і пішов дивитися додому "Хоробре серце". Напевне цю країну врятує лише Гібсон...
Здається, що зняти простий, але щемно героїчний, драматичний, але(!) не депресивно-переляканий фільм - ніби не так і складно! Ну просто бери і дивись як це вже зробило багато людей, тільки візьми за основу наші, українські героїчні історії - їх же мільйони! Просто візьми і екранізуй!
Ні.
Якщо дуже коротко, то у фільмі "Жива" упівці тільки те, й робили, що переховувались по горах, втупившись в одну точку лівіше камери годинами, і коли вилазили з криївок, їх ловили, і вони часто не витримували тортур і здавали схрони з побратимами ворогу. Оце і все....(
Нічого, окрім пригніченої неминучості, сліз від несправедливості цей фільм з мене не витяг.
Шкода. Знову змарнували спробу. Знову між першими і другими українцями - лише зростає і далі прірва нерозуміння. Мені інколи після кожної чергової спроби здається вже, що власними силами нам це вже й не під силу...
P.S. Може це вдасться канадцям? Вони в нашому саке не варяться, вільні від цих комплексів- крайнощів... Чекаю на "Гіркі жнива". Трейлер дуже вчепив. Оці дві хвилини - викликали в мене мурашок, тяги до свободи, внутрішнього незламного протесту до колонізаторів у рази більше.
https://youtu.be/yBhsNkLP7xA
Сподіваюсь, що може це навіть стане нашим "Хоробрим серцем"? Кожного разу сподіваюсь...
І ходитиму на кожну нову спробу вдихнути життя в наше за суттю(!) кіно. Ну а секта Вови і Потапа в житті моєї копійки не побачать.

Немає коментарів:

Дописати коментар