Іван і Марічка.

Стояли обійнявшись незворушно
Дві тіні, що злилися у одну.
Шептались на прощання в мить останню,
До того, як піде він на війну.

- Марічко, пам'ятаєш, сонце моє,

Я дорікнув тобі нізащо, молодим?...
- Іванку, любий, як усе скінчиться-
Будь ласка, повернись живим...

- Марічечко, прости мені, кохана,
Такий незграба я, все забував...
- Іванку, милий, хрестик, мій дарунок,
Щоби ніколи, чуєш, не знімав.

- Марічко, пташко, ти скажи матусі,
Шо я навчання маю на селі ...
- Іваночку, цю мою вишиванку
Дивись, щоб не узріли москалі.

- І ще, Марічко, я так рідко кажу...
Я дуже... пташечко, тебе люблю.
- Іваночку, в лиху годину
не лізь у пекло, я тебе молю.

- Бувай, Марічко! Як сідає сонце
Будем дивитися на нашу зорю!
- Іванку, будемо! О Боже, стій коханий!
Я ж не сказала... Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ!

28.08.14.