субота, 5 березня 2016 р.

Обирати кожному з нас!

Маю тут в очікуванні свого літака трохи часу і натхнення, і хочу поділитись деякими проміжними враженнями-думками після чергових відвідин, цього разу - Узбекистану.
Я побував, дякувати Богові за можливість, майже у всіх країнах бувшого совка. Практично кругом був по кілька разів, повертаючись туди знов через певний час, порівнюючи зміни.
Ну що сказати, серійний вбивця народів - совок, з усіх нас зліпив одну незграбну кривоморду потвору з назвою - совєцький народ. Хоч і неозброєним оком помітна вражаюча різниця між деякими народами, що входили в склад совка, та тим не менше, це не зупинило поширення тренду - совєцький народ.

Різниця ж між совєцьким і іншими народами світу - просто колосальна. Це люди  з різним набором життєвих цінностей, я б навіть сказав - протилежним. На всіх теренах совка можна почути абсолютно одне й теж. З точністю до букви. Всі ті найголовніші, фундаментальні, гонорові цінності, що є для усіх самобутніх народів світу головними, визначальними, самоствердними, рідними, святими, недоторканими, колисковими - для совєцького чєловєка, лише для нього, значення не мають абсолютно. Повна "какаяразница". Це ніби як втратити інстикт самозбереження. Перетворитись в якихось гаврилівських курчат без лику і характеру. Шкода, що цього ніяк не пояснити їм. Бо курча, якому відведено три тижні життя на антибіотиках - не здатне споглянути на світ очима шуліки, що кружляє високо в небі.
Але.
Совок розвалився, і я спочатку відхилюсь на кілька абзаців і поясню, чому, на мою думку, кончина совка -  це не випадковість. Країну не "просралі". Країну з таким набором цінностей очікував один кінець - той який стався. Спогляньте глобально - з висоти віків, а не вікна. Це закономірний підсумок цих експериментів над людиною.
Справа в тому, що в кожного народу є авангардна, активна, небайдужа частинка людей, що робить світ кращим, вдосконалює його, генерує ідеї, ведучи інших за собою. Це розумні талановиті люди, для яких родина - це не лише сім'я, а весь твій народ. А рідний дім -  це не тільки твій власний двір з будинком, а й вся земля, що належить таким же людям, які розмовляють з тобою тією ж мовою, пишуть і слухають зрозумілі по тексту і духу пісні, та мають близькі цінності, на захист яких готові стати пліч о пліч.
А в совку всі ці люди знищувались фізично. Бо люблячий своє українець - тягнув за Україну, естонець - за Естонію, а казах - за свій Казахстан. Тому для совка знищувати таких людей, придушувати їх активність - було необхідністю. І тому зрощувались зрадники і пристосуванці. І допускались до керівництва лише переконані манкурти. Тобто по суті - недалекоглядні, обмежені, тупі і корисливі люди. Що з цього хорошого могло вийти, скажіть? Така селекція не могла пройти безслідно. І у підсумку деградація, алкоголізм,  розкрадання і корупція - раніш чи пізніше досягли би таких масштабів, що ця машина б розвалилась від власної безпорадності. Що й відбулось.
Та я повернусь до оцінки ситуації на постсовку. Можу сказате таке. В цілому, всі постсовкові країни - відновлюють свою самобутність, повертають свою культуру і мову. Майже всім - тяжкувато. Низька якість громади, внаслідок вище згаданого винищення, тривалого прививання комплексу меншовартості, відчуття забитої периферійності і власної незначущості - ще довго даватиметься взнаки. Ці країни, як слабкі кульгаві поранені каченята - ледь рухаються. Тяжко, боязно і навіть часто нехотя. Просто швидше сама природа це робить замість людей. Бо ж так створений світ, і такий еволюційний алгоритм  закладений у людину.
Відрізняються рівнем совкової концентрації в голові люди з цих країн рівно настільки, наскільки довго їх мізки лежали в цій совковій заквасці.  Чим довше настояні, витримані мізки на совку - тим якісніший вийшов адіннарод.
Активно, свідомо, публічно, затято, і навіть з погордою повертають собі свою культуру лише прибалти. Бо, чи не найменше настоювались на совковому дурмані. Не надто очманіли.
Одним словом повертають всі, окрім Білорусі і України...(
І не те, щоб ми виявились слабші, чи якісь сцикуни, ні. Просто в нас є ще кілька додаткових причин, що вкрай погіршили наші справи. До байки про один совєцький народ домішана ще особливо щемна казка про "брат'єв славян".
Не знаю чи можна якось перевірити це, але кілька узбеків мені тут розповіло, що після розвалу совка протягом кількох перших років незалежності звідси виїхало щонайменше 2/3 русскіх. І так з усіх азіатских республік. І як гадаєте куди виїхало? В Росію, але не тільки. Ще в Україну і Білорусь. "К своим, славянам", кароч. Ледь не в кожного узбека є навіть по кілька знайомих, що живуть в Одесі, Дніпрі, Харкові, Донецьку, Києві. Я трохи в ступорі від цієї інфи. Нема нікого лиш у Львові... Щось захистило Львів від русскіх переселенців з азії. Як гадаєте що? Дивовижно очевидна відповідь. ;)
Коли розвалився совок - байка про один совєцький народ виявилась не такою непохитною, ба надто вже помітна була навіть візуально різниця між білими і жовтими вузькоокими людьми. А от байка про брат'єв славян - виявилась значно вищого ґатунку.
Білорусь виглядає вже геть безнадійною.  Практично вмершою. Їх, окрім того, ще й в п'ятеро менше від нас. А відтак і роботи по асиміляції менше.
А ми - ще трохи борсаємось на гачку русского міра. Опираємось. Дякуючи в основному західній частині України, що коптилась в совку значно менше, і не застала головного "шоу" совка - Голодомору. Бо приєднана була в 1939-му. Без неї, решті України була би "повна білорусь" вже давно. І революцій, і майданів би не було, при усій повазі до усіх, хто там був. Жадність фраєра Джугашвілі (той в якого поганяло Сталін) згубила.
Саме це борсання і призводить до цих рваних ран, які сьогодні маємо. Чи вдасться нам зіскочити з гачка - я думаю остаточно стане ясно років за 10, не більше. Ми просто вже не маємо часу і далі втрачати своє. Ми в точці неповернення. Якщо не відновимо курс на свою самобутність, якщо не одужаємо і усвідомимо це всім людом, негайно - згинемо. Природу не обманути.
Та зараз, ВСЕ ще й досі залежить від нас самих. Від кожного з нас! Від КОЖНОГО! Так, і від тебе також, мій Друже. Саме від Тебе!
Ніхто за нас самих - не відновить історичну справедливість. Ми не можемо просто абстрагуватись, постояти осторонь і почекати. Бо кожен з нас це маленький цвях, і він обов'язково буде забитий, раз існує. Питання лиш одне - в домовину, чи у фортецю свого народу.
Обирати - кожному з нас окремо.
Усвідомте це, браття, зараз. І зробіть над собою зусилля. Заради майбутнього наших дітей.

Немає коментарів:

Дописати коментар