Доки будемо терпіти?

Вчепило...

Телефонував сьогодні мені друг-емігрант. Їхав він по Нью-Йорку, (живе в Канаді в українському кварталі де тупо всі - українці) і слухав на українській fm хвилі Веремій, та й про мене згадав, бо я дуже той гурт люблю.

Так, вам не привиділось. На суто українській(!) хвилі, в Нью-Йорку(!!!).

Блін, люди, кияни, а доки ми будемо терпіти це знущання? Доки нам будуть парити, що українське це неформат, непопулярне, збиткове? Доки ми, живучи в себе вдома почуватимемось гірше ніж емігранти, і не матимемо бодай одної української сучасної фм хвилі? Чи ми вже не українці просто? Чи з нас може щось інше, не українців ліплять, не відчуваєте?...

Кіно буде?

«Кіно буде!» - радісно повідомив Кириленко.

Сьогодні Верховна Рада України прийняла за основу законопроект про державну підтримку кінематографії в Україні.

Я такого дня чекав усе своє свідоме життя.
Тож, цікаво було почитати сам закон.

Почитав…

Хочу сказати таке.

Нас кличе у мандри дорога.

- "Нас кличе у мандри дороога" - привітно поспівуючи пісню "Мандрів" відкрив двері пасажирам водій маршрутки.
- Добридень!
- Так, вітаю Вас, пані. Проходьте будь ласка. - провів водій мрійливим і уважним поглядом у салон красиву струнку жіночку, що увійшла. І повернувшись до дороги продовжив рух спостерігаючи за снігом і мугикаючи під носа "Веремія": "Перший сніг, я пам'ятаю перший сніг, він на твоїх губах застиг...".

Проїхавши кілька хвилин жіночка підійшла до водія.

Що це, тату?

Засновано на реальних подіях:))

- А що це, тату? - запитала мене доня тоді, коли я розглядав цікаву посилочку.
- Це, доню, календарик. Тут 12 малюнків, на кожен місяць. Пам'ятаєш пісеньку Дзинь-дзилинь?
- Так.
- Так от цей календарик зробив той дядя, що співає цю пісеньку, його звати Юрко Журавель.
- Зрозуміла. А що тут намальовано?
- Давай я тобі розповім, сідай.)
- Давай!

Я розклав малюнки в хронологічному порядку.

Сделайте украинское лучшим, тогда я буду такое смотреть!

Дуже часто доводиться чути - "сделайте украинское лучшим, тогда я буду такое смотреть." Або "україномовність - буде як наслідок побудови сильної держави", і т д.

Що хочу на це сказати:
Знаєте, мене завжди дивувала позиція - ви побудуйте, а я подивлюсь що воно у вас вийде. І якщо мені сподобається - я потім пристану на готовеньке. Може.

Це доволі паразитуюча позиція, ні?

Хто ж буде будувати, якщо ВСІ займуть таку вичікувальну позицію?

Протистояння - люди vs бариги.

Є в Європі народ, досить великий, 6-й за кількістю.

Всякого бувало в його історії, по різному складалось буття, та хіба жалітися, якщо крізь тисячі літ, попри все, й досі його доля у власних руках?
Лиш будуй!

Останні кілька десят років - з добра третина цієї нації, внаслідок кількасотрічної агресії асимілювалась, загубила своє.
Та, хай там як, але на тлі століть це не повинно мати для історії краю жодного вирішального значення, бо людський вік швидкоплинний, як ранковий серпанок.

Інформаційна окупація

Поклацав новорічний телек вчора...

Чесно? Я в розпачі.

Народ, ми в повній інформаційній окупації. Такого не було ні в совку, ні в Україні 90-х, ні в Україні 2000-х, ні, навіть за Януковича. Такого не було ще ніколи.

Загинаємось...
Україномовним немає місця в Україні.

Так, ми можемо не дивитись телек, не слухати радіо, не читати журнали... Взагалі жити без здобутків цивілізації, в печері.
Або зросійщитись.

Ось такий у нас вибір сьогодні.