субота, 16 січня 2016 р.

Що це, тату?

Засновано на реальних подіях:))
- А що це, тату? - запитала мене доня тоді, коли я розглядав цікаву посилочку.
- Це, доню, календарик. Тут 12 малюнків, на кожен місяць. Пам'ятаєш пісеньку Дзинь-дзилинь?
- Так.
- Так от цей календарик зробив той дядя, що співає цю пісеньку, його звати Юрко Журавель.
- Зрозуміла. А що тут намальовано?
- Давай я тобі розповім, сідай.)
- Давай!
Я розклав малюнки в хронологічному порядку.

- Ось це - Святослав Хоробрий. Дуже давно, 1000 років тому, він і наші воїни берегли нашу землю від хозарів.
- А що це - хозарів?
- Хозари. Це такі поганці, що увесь час прибігали до наших людей, вбивали їх, і забирали собі наші речі.
- Звідки прибігали?
- Звідти, де зараз московити живуть.
- То це московити?
- Нуу..., в принципі, можна й так сказати.
- А це хто?
- А це, доню, Данило Галицький. Він теж захищав нас, 800 років тому, здебільшого від ординців.
- А що таке ординців.
- Ординці. Це теж поганці, що увесь час прибігали до наших людей, вбивали їх, і забирали собі наші речі.
- А ординці звідки прибігали?
- Та звідти ж, де зараз московити живуть.
- То це теж московити?
- Нуу..., в принципі, можна й так сказати.
- А це хто?
- Це Гетьман Острозький. 500 років тому він розгромив московитів, яких було втричі більше за наших. Московити... - ти вже знаєш, доню, це такі поганці, що увесь час прибігають до наших людей, вбивають їх, і забирають собі наші речі. Вони тоді вже так і називались, московити.
- А це?
- О, доню, це Гетьман Сагайдачний. Він був такий славетний і звитяжний, що про нього навіть склали люди наші дуже багато пісень. А на малюнку він перемагає московита. 400 років тому. Після цього ті перелякались, покидали зброю і повтікали.
- А це?
- А це Конотопська битва. Коли московити знову пішли на нас війною - наші всипали їм такого перцю, що полягло практично усе їх елітне військо. Наші тоді так розсердились, що хотіли взяти і Москву (столицю їхню), та ті так благали пощади, що наші змилосердились. Українцям ніколи не треба було чужого, вони самі собі давали раду.
- А що тут намальовано?
- А тут сонечко, наші козаки 100 років тому показали що воно таке - бути козацького роду! Ніхто ніколи не міг перемогти нас у відкритому рукопашному бою. Під горою Маківка наші поклали більше 3000 росіян, а козаків полягло лиш 42!
- А хто такі росіяни?
- Та ті ж самі московити, просто знову змінили назву.
- Гм... Ну а це?
-А це бій під Крутами! Всього лиш 300 наших молодців зупинили 4000-тисячну армію красноармєйців.
- А це хто?
- Та московити, хто ж ще.
- А це поїзд?
- Так, бронепоїзд. Тут намальовано, як наша армія за кілька днів блискавично визволила Крим від більшовиків.
- А більшовики, це московити, так тату?
- Так розумнице.)
- А оце хто?
- А це квітко, славетна тачанка геніального батька Махна! Який власним розумом і серцем підняв на боротьбу тисячі українців. І визволив ледь не пів України. І від білих і від червоних, і від денікінців, від врангелівців, від...
- Від московитів?
- Ой, вибач доню, так, від них.
- А це?
- А це доню совіти зі зброєю пізньої осені погнали у Дніпро наших беззбройних людей на німців... Совіти - це московити знов. Якось пізніше розповім про це, як підростеш...
- Чому тато?
- А ось дивись! Танк горить, бачиш?
- Так.
- Це наші дали бій енкавеесникам. Один козак йшов проти 10 ворогів. І наших  не могли перемогти.
- Тату, енка.. як?
- Московити доню.
- Ясно.
- А ось останній наш малюнок. Це, моя маленька, війна, що йде просто зараз, коли ми дивимось ці малюнки.
- Зараз? - підняла уважні злякані очі на мене дитина.
- Так. Бачиш, це наші хлопці. За дивовижну звитягу і мужність в бою, їх назвали кіборгами. Як думаєш, малюк, з ким воюють наші хлопці?
- З московитами?
- Вгадала.
- А як зараз вони називаються?
- Новороси, денеерівці, еленерівці, кадирівці, росіяни... Чорт ногу злама як.
- Тату, а чому вони весь час називаються інакше?
- Тому доню, що коли звик красти, то не можеш спинитись. Та то вже не наш клопіт, головне, щоб вони тепер українцями не стали називатись...
- Як то, українцями? Це ж ми!
- Так доню..., але так вже було колись... Головне, якщо почуєш що "українець" каже на українця - хохол, вишиватник,  какая разница, адін народ, нечем било гордится до киборгов", то... - я надовго замислився.
- То що, тату?
- То плюнь дурневі в очі! Скажи йому, що є різниця! Скажи, щоб він, пустоголовий, більше ніколи не сквернив українську вишиванку своїм зрадливим ротом. Скажи, що йому більше не треба вмирати за свою країну, як це робив його дід..., і щоб бути вільною людиною, українцем - йому досить лише прийняти в серце знов рідну культуру та мову. Всього лиш! Така дрібниця... -  хотів спочатку сказати таке.
А сказав:
- Дай йому почитати для початку цей календарик, сонечко. Якщо прочитає і нічого не зрозуміє, не відчує - значить ніякий він не українець, а готовий новітній московит. А як забринить струна в серці, зачепить, піде мовчки гуглити - то будуть твої дітки жити вдома, на
Своїй,
Богом
Даній
Землі.

Немає коментарів:

Дописати коментар