неділя, 31 січня 2016 р.

Доки будемо терпіти?

Вчепило...
Телефонував сьогодні мені друг-емігрант. Їхав він по Нью-Йорку, (живе в Канаді в українському кварталі де тупо всі - українці) і слухав на українській fm хвилі Веремій, та й про мене згадав, бо я дуже той гурт люблю.
Так, вам не привиділось. На суто українській(!) хвилі, в Нью-Йорку(!!!).
Блін, люди, кияни, а доки ми будемо терпіти це знущання? Доки нам будуть парити, що українське це неформат, непопулярне, збиткове? Доки ми, живучи в себе вдома почуватимемось гірше ніж емігранти, і не матимемо бодай одної української сучасної фм хвилі? Чи ми вже не українці просто? Чи з нас може щось інше, не українців ліплять, не відчуваєте?...

Я ніколи не розглядав варіант еміграції, бо своя, Богом дана земля, своя культура, мова - то..., дуже тяжко перживатиму чужину, знаю. Я готовий жити в рази бідніше, але вдома. АЛЕ Ж ВДОМА!
Хоч як обожнюю мандрувати, побував вже майже в двох десятках країн, і познайомився з їх культуруою, та їду на тиждень з України, і починаю всихати як обірваний листок - тягне додому, як телефон до зарядки.  Та й я - то фігня, дам собі раду. Питання головне ось в чому - як не втратити в такиХ умовах ідентичність моїм дітям? Ну от такий бзік, нікому не бажаю зла, просто уявляєте - хочу щоб і діти були українцями, і не хочу, щоб дітей догнав русскій мір. Буває таке. Це ж не гріх - таке хотіти, згодні? До того ж зауважте -  я їх в Росію не відправляю. Та вона напирає на наші двері, причому міжкімнатні вже. І всім дивовижно байдуже...
Уявіть, в якомусь бляха Борисполі, де я ще слова російського не чув на початку 90-х, коли катався вчитись в універ - зараз свою 10-ти річну дитину не можу віддати на футбольну секцію з українською мовою викладання... Є 4 секції - української нема.
То де ж той дім? Він ще існує?...
Є українське фм радіо в США, Канаді, Аргентині, Бразилії,  Польщі... мабуть ще десь - не знаю. А вдома, в столиці незалежної України Києві - нема. І нікому не соромно за це - хто б не прийшов до влади. Ні перед собою, ні перед власними дітьми, ні перед власним народом, ні перед світом, ні перед Богом, що створив світ саме таким як є, а не таким, яким його хоче спаскудити Путін...  І навіть Ющенку з Кириленком не соромно... Чому??? Тут же навіть грошей ніяких не треба - просто робите закон і слідкуєте за виконанням. Це так само легко, як випустити Юлю з буцигарні. А кому не подобається - то нагуй з пляжа в рашку, чи деінде! Всіх влаштовує інформаційна окупація. Всі мовчать... А це ж саме окупація, я в цьому остаточно впевнився тоді, коли з Києва перед самою революцією гідності з ефіру витіснили останнє напівпритомне радіо - Радіо 24. І замінили на медведчуківські Вєсті. От просто спробуйте зайти на київський радіосегмент, якщо не вірите. Це Вам легко дасться лише, якщо ви Медведчук, або Кузін, або Ложкін чи Курченко, чи ще якийсь слуга русскава міра.
Хто ж ми такі? Загублені? Забуті Богом душі? Раби? Блукачі? Сироти? Нам як тваринам - треба лиш щоб було що поїсти і було де поспати?...
Народе мій - вставай! Прапорці на аватарках- це прекрасно, але замало.
Якось Степан Андрійович сказав: Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб - зрештою він втрачає все, в тому числі і хліб.

Немає коментарів:

Дописати коментар