суботу, 29 серпня 2015 р.

Польський приклад

Кілька днів був у Польщі. Цього разу повертаюсь додому з важким серцем...
Ні, зовсім не тому, що вони значно краще живуть, що в них суперські дороги,  чи ще якась наживна фігня.
Вчепила ось ця фраза поляка, пана Єжика про мою Малу Батьківщину:
"Львів, то є Україна, пане, а Київ то вже неправдива Україна. Що Київ, що Новосибірськ - у спілкуванні з людьми різниці я не відчуваю."
... Напевне можна було розповідати, що він
неправий, що у нас просто Україна в душі і все таке... Та не став. З подорожей до інших країн я вже зрозумів, що подібні розповіді марні, і дивні для тубільців. Вони реально не вкурюють як це - іспанець, живе в Іспанії, але рідна італійська (або інший варіант - для них не принципово).
Знаєте, поляки практично не носять національного одягу,
вони мало пишуть і рідко співають патріотичних душевних пісень - їх пісні в основному весело побутові, "ніачьом",
вони не їздять з прапорцями, не розвішують їх на кожному будинку і не фарбують всі паркани в біло червоний,
і їм ніколи не доводиться якогось дива комусь раптом пояснювати, що, наприклад, Краків - це Польща.
Ми все це маємо....
Якщо подивитись німу картинку, то, безперечно, поляки і поруч не стоять з нашим патріотизмом.
То чому ж саме в мене після розмови болить серце за Неню? Чому саме я маю виправдовуватись? Чому саме на моїй землі війна і гинемо ми?
Та тому, друзі, що вони живуть своєю мовою і своїми звичаями. Ось і все. Безперечно, вони не цураються чужого, вони знайомляться і поглинають інші культури. Але вони ніколи не замінюють своє чужим.
Їх мова не факультативна, не альтернативна, не тому що "маєш знати державну", не на вибір, не святкова, не титульна і не солов'їна - а просто своя, рідна. Для щоденного ужитку. І це ніколи не є предметом для дискусій, якихось додаткових регіональних статусів, та предметом державної підтримки та розвитку, чи головною засадою програми політичної партії.
А що ж Київ? Та якщо відверто - поляк правий...( Рідну мову Київ вже майже втратив.
Настільки сильно втратив, що поляки в спілкуванні вже не відрізняють киян від новосибірців.
По суті, лишилось останнє покоління, що в більшості україномовне, і йому зараз за 50. Ще років 20 і все.
Нове покоління, здебільшого обирає російську.
Ми, практично як і поляки - мали 23 роки, щоб отямитись. Натомість - ми не просто викинули їх на смітник, ми ще швидше покотились у пекло. Кучмі, як хто забув, за Чорновола - окремий привіт. Сподіваюсь гроші зробили хоч його щасливим.
Отаке.
Зараз би я, по канонам жанру, мав би написати про оптимізм, мовляв сплеск патріотизму, хвиля і все таке, та, напевне, надто стомився з дороги...
Іншим разом.
Чесно кажучи, я сумніваюсь, що ми здатні повернути розклад 60-х років, коли в шкільному класі Києва було навпаки -  2-3 дитини не україномовних а росомовних.
Хоча..., як вважаєте?

Немає коментарів:

Дописати коментар