Кілька днів був у Польщі. Цього разу повертаюсь додому з важким серцем...
Ні, зовсім не тому, що вони значно краще живуть, що в них суперські дороги, чи ще якась наживна фігня.
Вчепила ось ця фраза поляка, пана Єжика про мою Малу Батьківщину:
"Львів, то є Україна, пане, а Київ то вже неправдива Україна. Що Київ, що Новосибірськ - у спілкуванні з людьми різниці я не відчуваю."
Вчепила ось ця фраза поляка, пана Єжика про мою Малу Батьківщину:
"Львів, то є Україна, пане, а Київ то вже неправдива Україна. Що Київ, що Новосибірськ - у спілкуванні з людьми різниці я не відчуваю."
... Напевне можна було розповідати, що він
неправий, що у нас просто Україна в душі і все таке... Та не став. З подорожей до інших країн я вже зрозумів, що подібні розповіді марні, і дивні для тубільців. Вони реально не вкурюють як це - іспанець, живе в Іспанії, але рідна італійська (або інший варіант - для них не принципово).
Знаєте, поляки практично не носять національного одягу,
вони мало пишуть і рідко співають патріотичних душевних пісень - їх пісні в основному весело побутові, "ніачьом",
вони не їздять з прапорцями, не розвішують їх на кожному будинку і не фарбують всі паркани в біло червоний,
і їм ніколи не доводиться якогось дива комусь раптом пояснювати, що, наприклад, Краків - це Польща.
вони мало пишуть і рідко співають патріотичних душевних пісень - їх пісні в основному весело побутові, "ніачьом",
вони не їздять з прапорцями, не розвішують їх на кожному будинку і не фарбують всі паркани в біло червоний,
і їм ніколи не доводиться якогось дива комусь раптом пояснювати, що, наприклад, Краків - це Польща.
Ми все це маємо....
Якщо подивитись німу картинку, то, безперечно, поляки і поруч не стоять з нашим патріотизмом.
То чому ж саме в мене після розмови болить серце за Неню? Чому саме я маю виправдовуватись? Чому саме на моїй землі війна і гинемо ми?
Якщо подивитись німу картинку, то, безперечно, поляки і поруч не стоять з нашим патріотизмом.
То чому ж саме в мене після розмови болить серце за Неню? Чому саме я маю виправдовуватись? Чому саме на моїй землі війна і гинемо ми?
Та тому, друзі, що вони живуть своєю мовою і своїми звичаями. Ось і все. Безперечно, вони не цураються чужого, вони знайомляться і поглинають інші культури. Але вони ніколи не замінюють своє чужим.
Їх мова не факультативна, не альтернативна, не тому що "маєш знати державну", не на вибір, не святкова, не титульна і не солов'їна - а просто своя, рідна. Для щоденного ужитку. І це ніколи не є предметом для дискусій, якихось додаткових регіональних статусів, та предметом державної підтримки та розвитку, чи головною засадою програми політичної партії.
Їх мова не факультативна, не альтернативна, не тому що "маєш знати державну", не на вибір, не святкова, не титульна і не солов'їна - а просто своя, рідна. Для щоденного ужитку. І це ніколи не є предметом для дискусій, якихось додаткових регіональних статусів, та предметом державної підтримки та розвитку, чи головною засадою програми політичної партії.
А що ж Київ? Та якщо відверто - поляк правий...( Рідну мову Київ вже майже втратив.
Настільки сильно втратив, що поляки в спілкуванні вже не відрізняють киян від новосибірців.
Настільки сильно втратив, що поляки в спілкуванні вже не відрізняють киян від новосибірців.
По суті, лишилось останнє покоління, що в більшості україномовне, і йому зараз за 50. Ще років 20 і все.
Нове покоління, здебільшого обирає російську.
Ми, практично як і поляки - мали 23 роки, щоб отямитись. Натомість - ми не просто викинули їх на смітник, ми ще швидше покотились у пекло. Кучмі, як хто забув, за Чорновола - окремий привіт. Сподіваюсь гроші зробили хоч його щасливим.
Отаке.
Зараз би я, по канонам жанру, мав би написати про оптимізм, мовляв сплеск патріотизму, хвиля і все таке, та, напевне, надто стомився з дороги...
Іншим разом.
Іншим разом.
Чесно кажучи, я сумніваюсь, що ми здатні повернути розклад 60-х років, коли в шкільному класі Києва було навпаки - 2-3 дитини не україномовних а росомовних.
Хоча..., як вважаєте?
Немає коментарів:
Дописати коментар