Трохи філософського.

Трохи філософського.

Я якраз у тому віці, коли як на долоні спостерігаю за кількома поколіннями українців. Кілька старших від себе і кілька молодших. Це гора тенденцій, відмінностей і вікових метаморфоз.

Я застав якраз час зміни/зламу епох. Однаково тісно спілкуюсь з людьми совка і людьми України.

Я живу якраз у такому регіоні, де наочно спостерігаю за відчутними змінами, що відбуваються з українцями. В регіоні, що стрімко змінює свій побут, зміст, лице і мову.

Я маю якраз таку роботу, яка у значній мірі дозволяє мені на власні очі  спостерігати багато різних країв. Я стабільно буваю в усіх куточках України, а також в деяких державах.

Я бачу як змінюються люди, і чітко бачу як... вмирає Україна. Ну, не те щоб вмирає фізично, ні. Вона просто перетворюється в щось інше... І це інше всіх цілком влаштовує. Чи то русскій мір, чи якусь тісно пов'язану з ним альтернативу йому.

Для мене звична історія бувати на весіллі чи святі, де батьки кажуть: "любі дітки бажаємо вам щастя, кохання і т д", а дітки відповідають: " дорогие родители, спасибо вам, что вы нас такими выростили"...

І це не просто стандартна картина, це повальна мода, загально-глобальна лавина. У таких містах, як наприклад Бориспіль.

І всім навкруги дивовижно байдуже... Більше того, якщо тобі не байдуже - ти значить вишиватнік і шароварщик. Типу такий собі динозавр, непродвинутий, селюк... Одним словом ми вже глибоко зайшли в метаморфозах.

Країна змінюється і, схоже всіх це влаштовує..
Країна добровільно позбувається власної культури і мови. Викидає її, найкрасивішу, найбагатшу і рідну як непотріб, як сміття.

Згідно статистики в центральній, східній, північній та південній Україні, з трьох народжених україномовних на рідній лишається жити лиш один...

Згідно статистики українська  стане зниклою мовою в 2012 році (стала) - в Запорізькій області (думаєте просто так там Ленін так затримався з прощанням?), в 2019‑му — на Одещині, в 2021‑му — на Харківщині. Приблизно в 2042 році настане черга Дніпропетровщини, в 2045‑му — Миколаївщини, в 2053‑му — Херсонщини. (В той самий час Сумщина уподібниться до нинішньої Миколаївщини, а Полтавщина — до Херсонщини).
І так далі.

Донбас і Луганськ похоронив українську ще при совку. Що відбувається після офіційних похорон в регіоні - ми вже побачили. Я не про війну, я про людей. Хоча... і про війну теж. Все тісно пов'язано.

Я побував майже у двох десятках країн. Ех люди, якби ж ви бачили як і чим живуть люди... Кожна нація тримається свого, як рідної матері. Особливо вразили корейці. Такого як в нас нема ніде. Тільки в Білорусі.

Я думав нас змінить серйозна встряска. От як ця, яка зараз, наприклад. Та читаючи мільйон постів про вишиватників  і спостерігаючи мільйони сліпих і байдужих я зрозумів, що помилявся щодо встряски...

Отаке.

Часто, звичайно вірю в якесь диво... Лишилась надія лиш на державу. Як колись це зробили горді фіни.
Та хочеться вірити хоча би в те, що українська не зникне взагалі зі світу. І залишиться хоч в Галичині.