Про хвилю реалістичних серіалів.

Стосовно сьогоднішньої моди на "реалістичні" серіали, які починають заповнювати український ефір, і які не можна класифікувати ні українськими, ні російськими, а швидше, я б сказав - "для мешканців колонії".

Основний аргумент творців таких творів, на їх думку - намагання відображати реальне життя, яким вже воно є.

В принципі, чекати чогось чистокревно українського від мешканців недавньої колонії, що отримала незалежність дякуючи

кончині свого господаря, а не визвольним звитягам, й справді важко. І важко відшукати шляхетний волелюбний гонор, та дику зграю цікавих ідей в головах тих людей, що ще вчора були смиренно задоволені стабільною лікарською ковбасою та хлібом з руки господаря, в обмін на жахливе вичавлення з твоєї землі і душі всіх наявних ресурсів.

Звичайно, жити кожному з нас реальною країною, чи омріяною - це вибір, що має відносно локальний вплив на загальну ситуацію в суспільстві. Та коли мова йде про мистецтво, то це не лише власний вибір кожного, а ще й вплив на вибір інших. Вплив мистецтва - він завжди існує. Навіть якщо справжні твори підмінюються недомистецтвом. А особливо тоді, коли вибирати ні з чого. Як от, наприклад, зараз ми маємо "вибір" вже аж з трьох розважальних серіалів - "Вітальки", "Останнього Москаля", і от нового "5 баксів".
Це, знаєте, більше схоже не на вибір, а на діагноз.

Вочевидь, наприклад, харківський гурт ТНМК створюючи з нуля, придуману, неіснуючу на той момент, нову сучасну українську хіп-хоп культуру - був абсолютно віддалений від реальності (і робити цього, по логіці реалістів не мав би). І жив суто омріяною країною. Та саме ці хлопці зростили цілу когорту нових патріотів-українців, що вже цілком реально й не видумано роблять Україну кращою, а як треба, то й стають кіборгами на її захист, непомітно і невтомно перетворюючи омріяне на реальне.

В той же час, прихильники дуже реального, жизнєнного пахана Потапа, який співа жизнєнні пєсні - з невтомною нахабністю обсцикають, та запльовують сємками під'їзди. Бо їх культура вийшла з берегів підворотні на районє і заполонила велику загально-державну сцену.

Отаке.

Я абсолютно впевнений у тому, що якщо ми не будемо жити омріяною країною, прагнути її кожним своїм словом і ділом - то їй нізвідки й буде взятись. Хто її буде в такому разі створювати? В який спосіб? І ми будемо продовжувати жити в реальності... А яка наша реальність? - Тотальна боротьба нації і держави не за добробут, а просто за виживання і існування. Маємо мільйони тих, хто відверто зрадив власну землю та пішов війною проти братів, десятки мільйонів тих, хто щодня приховує своє українство,  соромиться його і тихенько позбувається і мільйони тих, хто це українство вже втратив у батьках. Ось така реальність.

Тому я, традиційно проти компромісів у культурній сфері. І вважаю це питання принципово важливим.