середа, 26 серпня 2015 р.

Про Славека та Славка.

Незграбна картина з боку виходить.
Поляки до нас з усією душею, допомагають і словом і ділом і піснею. Ви в курсі? Такий бум зараз там на братню Україну. І на радіо і на тв...
І так вони до нас і сяк...
А що ж ми? А ми
їх просто не помічаємо. А ми всеодно міцно сидимо на російській медіаголці. До сих пір. Попри все.
Аж незручно якось.
Розумію, війна, треба ворога знати в лице. Та не лізти ж в труси весь час?
А ви не задумувались над тим, що може це просто зацикленість? Вузький, обмежений світогляд?
Найпопулярніші українські блогери - це ті, хто постять про пришиблені витребеньки ватніків. Маса українців і далі сидить на російських серіалах, слухають і крутять московську попсу по радіо і т д.
Смішно, але більшість з нас навіть не в курсі, про такий братній польський сплеск...
Оповім вам одну байку:
Жили собі два рідні брати - Славко і Славек. Жили по братськи, хоч і всякого було поміж хлопцями. Коли чубились, коли мирились. Старший (Славко) був покладистий і спокійний. Терпів норовистий і задиркуватий характер меншого - Славека. Інколи й зривався, та лупасились хлопці не на жарт, характери бо різні, та кров одна і затятість одна.
Та якось одного разу зачубились хлопці аж надто сердешно, не вгамуються обоє. Навіть сусіди поприбігали розтягувати. І пробігла кішка меж братів. Вже б і помиритись би, та бач менший відступати не звик, а старшого цього разу добряче вчепило...
А один з сусідів, що прибіг хлопців розбороняти, жив через тин, звідки сонце встає. Був не тутешній. Звали дивного зайду Іванушкою. Так він називав себе, як прибився до цього села. Хоча люди з далеких жовтих сіл кажуть - як бував він у них, то звався Чінгізом. А з іншого села казали Казбеком чи ще як... Кажуть навіть ескімоси його бачили - у білого ведмедя лапу сосав, поки той спав.
Не звик жити на власній землі і у власній хаті Іванушка. Та й чи була вона в нього колись - і сам не пам'ятає. Весь час побивався від порогу до порогу, каламутячи воду в людських оселях. Бо найбільше любив улеститись в довіру  до всіх і посварити родичів між собою, оббрехавши та зтравивши одне на одного. А доки ті сваряться - грабував їх, та збиткувався над ними. Так і цього разу вийшло...
А ще мав Іванушка одну ваду - кріпко випити любив. І що не вкраде, то й проп'є.
Напевне відомо лиш одне - байстрюком ріс, і ніхто не знав напевно ні роду його, ні віри.
Всім богам молився, в залежності від компанії, в якій перебував, хоча й не вірував у жодного. І називав братом кревним всіх, з кого напланував мати зиск.
Так от Славко й заприятелював з Іванушкою по сварці. Так й запив відчайдуха, в словах улесливих втопаючи. І вийшло все, як завжди це буває в такій гоп-компанії... Бо з ким поведешся від того й наберешся. Обідрали сердегу до нитки.
Вже й повиростали брати. Набрався мудрості і Славек. Стало йому шкода брата рідного, бачить він як занапастив Славка Іванушка. Ходить, навідується, хоче порятувати рідного, витягти з напасті. Та не прохмеліє ніяк Славко, й не чує брата.
А Іванушка все підливає...
Народ, може таки прохмеліти б вже, га? Озирніться навколо. Не москалем єдиним живе світ.

Немає коментарів:

Дописати коментар