середа, 26 серпня 2015 р.

Знову трохи про Корею і про нас

Пд. Корея запустила 5G...
Швидкість інтернету в смартфоні тепер у них до 10гб. Це приблизно в 100 000 разів швидше того, що в нас зараз за містом (0,1 мб)).
Вже якось розповідав про Корею й не раз, так як не згадати? Ще в 1972-му (перша світлина) 2/3 Сеулу були навіть без каналізації. Тобто уявляєте, сьогоднішні 50-ти річні корейці, які їздять на джипах, паркуються на -22-му поверсі під землею, та юзають найкрутіші у світі смартфони, живучи в скляних хмарочосах - дитинство провели в
бараках,  бігали на вулицю у вбиральню і прали речі в річці...
Зараз це продвинута ультрасучасна країна (друга світлина від 2013-го року, зроблена в тому ж Сеулі. Там під мостиком є музейчик з фотками того місця в різні часи, в ньому я й фоткнув першу світлину).
Отаке.
Корейцям вистачило сил розібратись і виставити за двері японскій мір, що потоптав їх так, як нас топче рускій. І зажити новою якістю життя. Хоч би який прогресивний він не був, та він не рідний! І на цьому дискусія припиняється, навіть якщо пенсія на 100 гривень вища...  Рідним не торгують.
І вистачило розуму не придумувати собі відмазки, та не замилювати собі очі народженням якоїсь нової політичної нації япономовних корейців, коли пішла визвольна боротьба з під японського гніту.
Бо як можна зробити країну успішною і заможною - якщо її не любити і не берегти як рідну?
А нам вистачить сил і розуму? Чи точка неповернення вже пройдена? Чи Чорновіл був наш останній шанс для української (а не політичної!) нації?
Хтозна...
Поки що нам не вистачає сил навіть витовкти зі світлофорів агресорські Вєсті в часи війни, скасувати закон Гадіка-Підрахуя... Люди, ви усвідомлюєте те, що ми не здатні на це, бо нам пофіг? Ми не здатні навіть заповнити ефір рідною музикою та словом!...
А це ж не важко, було б бажання. Он хлопці ультрас Динамо як не захотіли бачити Потапа з Лободою та іншим попсошлаком на святкуванні динамівського чемпіонства - то відразу й щезли вони. Так що все це що ми маємо - наш вибір.
Тож хіба дивно українці? Хіба заслуговує кращого життя той народ, який прогинається під свого колишнього п'яндигу господара в усьому вже по звичці? Мавпує його в усьому в своїй рідній хаті аж так, що забуває своє...
Так що все логічно і закономірно.
Чи здолаємо ми свого головного ворога - байдужість? Чи нам вже геть усе - "какая разница"?

Немає коментарів:

Дописати коментар